Сарек

— Мені було важко. Мені здається, мені наснилося, що я йшла уздовж річки й наштовхнулася на туристів, тож коли це сталося наступного дня, це було схоже на репризу.　

— На дежавю.　

— Так… хоча не дуже. Це були як дві версії однієї події. Вони були схожі, але не геть однакові.　

— Авжеж.　

— Я не можу пояснити.　

— Нічого страшного, це не важливо. Тож наступного дня ви знову вирушаєте в дорогу, і незадовго до Наммасжу ви зустрічаєте німецьку пару, Роберта та Штеффі Циммер, які по своєму трекеру викликають допомогу. І приблизно через годину вас забирає санавіація.　

— Так. Я смутно пригадую гелікоптер.　

— Гм. Річ у тому, що мені цікаво.　

Мовчання.　

— Чи є щось у тому, що ви розповіли мені, таке, що я, на вашу думку, міг не зовсім правильно зрозуміти?　

— Немає.　

— Гаразд. Просто трохи подумайте.　

Мовчання.　

— Ні, я не розумію, що ви маєте на увазі.　

— Усе добре, я просто хотів перевірити. Ми розмовляємо вже кілька днів, і я помітив, що вам стає дедалі краще. Маю сказати, що ваше фізичне відновлення було неймовірним. Ви дуже сильна.　

— Може бути.　

— Це змушує мене думати… можливо, є щось, що ви сказали мені на початку, що поступово стало зрозумілішим, можливо… можливо, ваша пам’ять повернулася, або ви пам’ятаєте щось по-іншому. Нічого такого?　

— Ні.　

— Ні?　

Мовчання.　

— Ми з цим закінчили?　

— Не зовсім. Я хотів би повернутися до того ранку, коли помер Якоб, щоби переконатися, що я правильно все зрозумів.　

— Без проблем.　

— Ви сказали, що ви знепритомніли.　

— Так, тому що він намагався мене задушити.　

— Ось що мені цікаво. Ви описували інші випадки протягом тих кількох днів, коли ви казали, що не знаєте, що саме сталося і в якому порядку тощо, і ви відмічали, що у вашій пам’яті були прогалини.　

— Ні.　

— Так. Якщо я…　

— Це було лише минулої ночі. Не в інші рази.　

Мовчання.

— Але ви також згадували, що не пам’ятаєте, як спускалися з гори. Після того, як Генрік упав.　

— Я… ні. Це ж не те саме.　

— Хіба?　

— Таж ні. Я впала й пошкодила собі коліно, і я знепритомніла, тому що було дуже боляче. Це не те саме, що прогалина в моїй пам’яті.　

— Гм.　

— Непритомність — це ж не те саме, що прогалина в чиїйсь пам’яті, хіба не так? Непритомність не зараховується.　

— Ні, але саме тому я вважаю, що було б добре, якби ми могли повернутися, переглянути кілька моментів ще раз, щоб мені було абсолютно ясно, що ви маєте на увазі.　

— Можна.　

— Добре. Гаразд, як я вже сказав, я хочу повернутися до ранку, коли загинув Якоб. У вас було затьмарення, або прогалина в пам’яті, або як ви ще волієте це називати. Чи існує якийсь інший ланцюг подій, який міг би пояснити те, що сталося? Ви можете щось придумати?　

Мовчання.　

— Подумайте над цим так довго, скільки хочете.　

. Мовчання.　

— Анно?　

— Ні. Те, що я вам уже казала — те й сталося.　

— Гм, але головна проблема для мене полягає в тому, що Мілена вбила Якоба, поки ви були безтями. Тож ваша історія — це гіпотеза.　

— Але ж інакше статися й не могло.　

Мовчання.　

— Я припускаю, що це означає, що вам більше нічого додати?　

— Ні.　

— У такому разі я можу вам сказати, що ми знайшли Мілену. І вона жива.　

Мовчання.

— Мілена жива?　

— Так.　

Мовчання.　

— І її історія відрізняється від вашої. У низці ключових моментів.