Інтерв'ю з Анною Самуельссон, ІН 880216-3382, 20 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен
— Гаразд, Анно, продовжимо з того місця, на якому ми зупинилися вчора.
Мовчання.
— Я хотів би повернутися до кількох моментів вашої історії, щоби переконатися, що я вас правильно зрозумів.
— Спочатку я вам поставлю кілька запитань.
— Авжеж…
— Ви збрехали мені.
— Ні, не брехав.
— Ви дозволили мені повірити, що Мілена мертва.
— Ні, то ви сказали мені, що вона мертва.
— Ви мені не заперечили.
— Ні, але…
— Тож ви приховали від мене правду. Що фактично те саме, що брехня.
— Ні, я…
— Я точно не пам’ятаю правил поліцейських допитів, але я збираюся перевірити. І я майже впевнена, що все, що сказав свідок під помилковим враженням, є неприйнятним.
— Анно, це…
— Це означає, що ви неймовірно некомпетентний інтерв’юер.
— По-перше, я вас допитав із метою отримання інформації. Вам не вручали повістки про підозру у вчиненні злочину.
Мовчання.
— По-друге, коли я вперше з вами розмовляв, ми не знайшли Мілену. Тому я припустив, що вона мертва, як ви мені й сказали.
— Коли ви її знайшли?
— Ми знайшли її… Дайте мені подумати, переконатися, що я все правильно зрозумів. Шістнадцятого вересня ми знайшли Мілену живою.
Мовчання.
— А коли ви сказали мені про це вчора, було дев’ятнадцяте.
— Саме так.
— То ви чекали три дні, щоб сказати мені, що одна з моїх найкращих подруг жива?
— Так.
— Вам не соромно за себе? Не соромно?
Ридання.
— Я розумію, Анно. Я розумію ваші почуття.
Ридання.
— Річ у тім… Я дуже рано зрозумів, що у вас із Міленою різні версії розвитку подій. І ми розслідуємо ймовірне вбивство. Дуже серйозний злочин. Ось чому ми вважали виправданим дозволити вам доказати свою версію до кінця.
Мовчання.
— Я знаю кількох висококваліфікованих адвокатів із кримінальних справ у Стокгольмі. Я поговорю з ними про те, як ви проводили ці інтерв’ю.
— Будь ласка.
— Ви не можете так вчиняти.
— Я погодив своє ведення розслідування зі своїм начальством у Лулео, але, звичайно, ви можете отримати юридичну консультацію, якщо хочете перевірити, чи не було допущено помилок.
— Не хвилюйтеся, отримаю.
— Варто також згадати, що для того, що ви мені розповіли, насправді не мало значення, жива Мілена чи ні.
Мовчання.
— Чи не правда, Анно? Окрім останнього моменту, коли ви повірили, що Мілена мертва. І в цьому епізоді немає жодної підозри у вчиненні злочину, тому й це не становить інтересу.
Мовчання.
— Тому ви не надали мені інформацію під помилковим враженням — це просто неправда. Проте я однаково хотів би дати вам можливість відкоригувати свої свідчення або додати щось до них. Як я вже сказав, я розумію, що з огляду на травму, яку ви пережили, спогади можуть із часом змінюватися або ставати чіткішими.
Мовчання.
— Я хочу повернутися до смерті Якоба.
— Мені більше нічого сказати. Я вам точно сказала, що сталося.
— Є один чи два незрозумілих моменти.
— Що каже Мілена?
— Ми зосереджуємося на ваших свідченнях, Анно. Мовчання.
— Гм… Гаразд, я просто хочу повторити, що Якоб сильно вплинув на Мілену.
— Продовжуйте.
— Вона ніби бачила світ його очима. Отже, що б вона вам не сказала, це версія Якоба про те, що сталося. І це брехня, від початку до кінця.
Інтерв’ю з Міленою Танкович 871121-01410, 19 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен
— Я просто хочу чітко визначити хронологію, Мілено. Отже, те, про що ми говорили вчора — як ви з Генріком йшли разом, — відбулося дев’ятого вересня.
— Не знаю.
— Саме тоді… А наступного дня, десятого вересня, ваша четвірка розлучилася?
— Так.
— Ви з Якобом вирушили в Сарек, а Анна й Генрік повернули назад.
— Так.
— Чому?
Мовчання.
— Була погана атмосфера. З попереднього вечора. Ми грали в гру й посварилися.
— Усі грали?
— Ні, Анна вже пішла спати.
— Через що ви посварилися?
Мовчання.
— Через… Якоб втратив самовладання. Справи в нього йшли кепсько.