Сарек

— Я розумію.　

— Він розлютився, підвищив голос, потім Анна прокинулася й вийшла, і все стало ще гірше.　

— Чи застосовував Якоб силу?　

— Що ви маєте на увазі?　

— Він штовхнув Генріка, наприклад?　

— Ні. Так сказала Анна?　

— Як ви сприйняли ситуацію?　

— Якоб був розлючений, але він не торкався Генріка.　

— Ви впевнені у цьому?　

— Так. І пізніше того вечора він вибачився.　

— Розумію.　

— Я думала, що ми з цим покінчили.　

— Гаразд. Отже, у вас була велика сварка, а наступного ранку ви вирішили розійтися?　

— Так. Анна та Генрік хотіли повернутися до Сталолуокти.　

— Ви з Анною розмовляли вранці?　

— Так, розмовляли.　

Мовчання.　

— І… ми посварилися.　

Мовчання.　

— Через що ви посварилися?　

Мовчання.　

— Серед іншого Анна сказала, що до неї чіплявся Якоб. Напередодні, коли вони йшли самі.　

— І як ви відреагували?　

— Я була зла й засмучена.　

— Тому що ви думали, що Анна бреше?　

— Ні.　

Мовчання.　

— Я знала, що це може бути правдою.　

Мовчання.　

— Тоді я вже знала, що Якоб… ненадійний.　

— Гм. Мені також розповіли, що вночі Якоб напав на вас у наметі.　

— Що?　

— Він нібито займався з вами сексом проти вашої волі.　

— Це неправда.　

— Анна стверджує, що чула, як ви плачете.　

— Вона чула, як я плачу?　

— Так. Вона також каже, що наступного ранку бачила сліди удушення на вашому горлі.　

Мовчання.　

— Серйозно?　

— У вас є коментарі щодо цих звинувачень?　

— Вони неправдиві. Це все, що я можу сказати.

— Більш нічого?　

— Ні. Ми з Якобом займалися сексом, але це було цілком… це було з моєї повної згоди.　

— Гм.　

— Анна поняття не має, які звуки я зазвичай видаю під час сексу.　

— Звісно.　

Тиша.　

— Щодо слідів удушення. Я поняття зеленого не маю, як вона це придумала. Навіть не здогадуюся. Моє горло могло бути червоним через те, що минулого дня я була вдягнута в нову футболку з високим коміром і спітніла. Не знаю.　

— Добре, але важливо, щоб ви мали можливість прокоментувати те, що сказала Анна.　

— Я це розумію, але, як я вже сказала, то все неправда.　

Мовчання.　

— Атож. Вранці ви розійшлися.　

— Так.　

— Ви з Якобом пішли далі в Сарек.　

— Так. Ми отаборилися біля гори на дві ночі. Якоб займався скелелазінням, а я відпочивала в наметі. Наступного дня ми вирушили до Ровдюрсторґет.　

— І ви перебралися через річку?　

— Так. Якоб довго шукав підхоже місце, а коли ми перейшли на інший берег та трохи відійшли, я побачила біля води Анну.　

— Тож вони повернули назад.　

— Так. Вони обидва були в дуже поганому стані, особливо Генрік. Він був геть виснажений. Якобу й Анні довелося повернутися й шукати його. Я подумала… ми повинні якнайшвидше вибратися звідси.　

— І якою була відповідь Якоба?　

— Він був розлючений. Він сказав, що то Анна та Генрік покинули нас, тож хай самі й розбираються. Але я стояла на своєму.　

— І він змінив маршрут?　

— Він змінив маршрут, і через це також була велика суперечка. Анна була в неймовірно поганому гуморі, і я почала розуміти, що…　

Мовчання.　

— Вибачте, мені просто потрібно випити води.　

— Не проблема — ми можемо зробити перерву, якщо хочете.　

Мовчання.　

— Я не усвідомлювала, наскільки Анна була виснажена. Ментально, я маю на увазі. Коли ми обговорювали новий маршрут, вона поводилася майже як параноїк. А потім звинуватила Якоба в крадіжці газового балону. Здавалося, ніби її не було з нами… вона була ніби у своїй власній голові.　

— Отже, тоді навіть можна було сказати, що Анна була як сама не своя?　

— Так. І я подумала про те, що сталося дуже давно, коли ми були студентками в Уппсалі. Я вже бачила це раніше.