Одного ранку я сідаю на автобус, щоб їхати до факультету економіки. Вночі впав мороз, і калюжі перетворилися на крижані дзеркала. Холод щипає мої щоки, як передчуття зими, і в повітрі видно пару від подихів людей. Небо чудове, відтінки блідо-рожевого та блакитного. Заповідається чудовий, прохолодний день.
На щастя, в автобусі тепло. Я вибираю те саме місце, що й того першого ранку, коли зустріла Генріка. Це трохи схоже на закликання, і воно працює, тому що ось він на зупинці в Еріксберзі. Він зазирає до проходу, і я думаю, що він шукає мене. Я махаю рукою і всміхаюся, його обличчя світиться. За кілька секунд він сидить біля мене.
Ми балакаємо про всілякі речі. Про те, як пройшов мій перший іспит, про те, що Генріка о сьомій ранку будять будівельники, бо в його квартирі капітальний ремонт, про новий фільм, який я нещодавно подивилася. Тепло та близькість між нами повертаються, все має добрий вигляд, як це було до того вечора в Стокгольмському земляцтві.
Я закохана в тебе, Генріку. Ти це усвідомлюєш? Я думаю, що я тебе люблю.
Я кажу йому, що маю два квитки на Меліссу Горн, якщо він все ще зацікавлений.
Його обличчя згасає, і він замовкає. Він дивиться прямо перед собою, шукаючи потрібні слова. Йому явно дуже незручно.
— Це… Річ у тому, що… мене запросили на вечерю в Сент- Люсії в Стокгольмському земляцтві… Я думаю, це тому, що я виступав у четвер.
— О, саме так.
— Так. На жаль, це та сама дата.
— Я розумію, усе гаразд. Звичайно, ти маєш піти на обід.
— Можливо… Можливо, ми можемо піти на щось інше. Весною.
— Безумовно.
Настає коротка тиша, але потім я ставлю запитання. Я повинна знати.
— Анна тебе запросила?
— Е-е… так.
Я киваю, і ми знову сидимо мовчки, поки слухняно не повертаємося до нашої невеликої розмови. Я не сумніваюся, що Генрік добре розуміє, як я почуваюся, і він допомагає мені тримати обличчя. Його доброта лише погіршує і без того погану ситуацію.
У Слотсбекені ми розходимося. Я збиралася їхати на факультет економіки, але не хочу проводити з Генріком більше часу, ніж потрібно. Я не знаю, як довго я зможу триматися. Коли він встає зі свого місця, то торкається моєї руки й дивиться на мене, сповнений прихильності та співчуття.
Я виходжу з автобуса й повертаюся до своєї кімнати в Норбі, це займає пів години, і я не можу припинити плакати. Теплі сльози на моїх холодних щоках.
Наступного дня випав перший сніг.
ПОДЯКИ
Я хотів би подякувати моїм друзям Маттіасу Коннебаку та Йохану Норберґу, що супроводжували мене в Сарек, який я досліджував для написання цієї книги. Дякую за ваше терпіння щодо мого надто оптимістичного планування, а також мого неякісного намету. Після подорожі ми дійшли висновку, що в’їхали в Сарек п’ятдесятирічними, а за кілька днів вийшли сімдесятирічними.
Щодо Сарека: топографії довелося певною мірою адаптуватися до драматичних потреб наративу. Частини маршруту, яким йдуть герої, не існує у реальності.
Загалом я б не радив їхати в Сарек, якщо у вас немає значного досвіду в гірських походах. Ми з друзями ходили в походи щороку протягом двадцяти років, але однаково були здивовані різницею між ходьбою по маркованій і не маркованій місцевості (гаразд, це я був здивований, і я не можу нікого звинувачувати).
Дістатися до Сарека важко. Кілька днів відпустки потрібно буде присвятити поїздці туди і назад. Щоби подорож була безпечною та комфортною, вам також треба придбати обладнання, якого у вас досі не було, наприклад трекер.
Отже, що дасть вам ця інвестиція часу та грошей? Ну, ви дістанете привілей тричі на день присідати за камінь. Якщо ви думаєте, що таке присідання є ознакою світського життя, тоді Сарек — місце саме для вас. (Ви можете розраховувати й на бонус — на те, що принаймні кілька разів ви будете присідати під проливним дощем при температурі близької до нуля.) Якщо ні, то натомість вирушайте до Абіско або Йотунхеймена в Норвегії. У тих горах є багато місць, де ви знайдете такі ж чудові краєвиди, але подані на срібному блюді — умовно кажучи.
Я хотів би подякувати Андерсу де ла Мотту, Софії Шмідт, Янісу Ґотсісу та Торбйорну Андерссону за ідеї, які зробили книгу кращою.
Також дякую Федеріко Амброзіні, моєму агенту в агентстві Саломонссон, за його літературні поради та численні цінні коментарі щодо рукопису. І за багато приємних сніданків у Дельселіусі в Енскеде.
Найщиріша подяка моїй видавниці Гелен Аттерлінґ і моїй редакторці Катаріні Енмарк Лундквіст в Альберт Бонніерс. Ваш ентузіазм, ваші мудрі думки щодо великих і другорядних питань разом із вашою педантичністю підняли роман на кілька рівнів.