Вона відпила кави, глибоко вдихнула.
— Тож… я хотіла в тебе дещо запитати.
— Прошу?
Я бачила, що те, що вона збиралася сказати, змушувало її нервувати. Мілена завжди легко червоніла, і зараз на її блідих щоках з’явився рум’янець. Вона змінила зачіску: темно-русяве волосся, як і раніше, було до плечей, але вона перестала стригти чубок, тож тепер її обличчя було обрамлене м’якими пасмами. Це зробило її більш жіночною, і взагалі вона виглядала такою самою милою та доброю, як завжди. Як часто це бувало протягом багатьох років, мені захотілося її обійняти.
— Річ у тім, — вона посміхнулася, майже неохоче. — Я зустріла одного чоловіка.
— Це ж фантастична новина!
— Так, фантастична! — вона знову посміхнулася, знову глибоко вдихнула.
— Так хто він?
— Його звати Якоб. Ми познайомилися в Інтернеті.
— Це грандіозно, Мілено! — я простягнула руку й швидко стиснула її долоню. — Як довго ви разом?
— Трохи більше як місць, доволі недовго.
— Розкажи мені все про нього! Чим він займається?
— Ну, принаймні, він не юрист, і це тішить.
— Звучить дещо підступно.
— Він трохи старший за мене.
— Наскільки старший?
— Йому тридцять вісім.
— Таж ви практично однолітки, — сказала я. Що, звісно, було не зовсім правдою. Мілені було тридцять два, мені — тридцять один. Але я маю подруг ненабагато старших за мене, які вже почали панікувати через свою самотність або зрозуміли, що почнуть панікувати за кілька років. Тож вони поспіхом посходилися із чоловіками за п’ятдесят, щойно розлученими і з дітьми. Як на мене, це гарантований рецепт складного життя. Якоб же був однолітком Генріка.
— Він захоплюється скелелазінням, кайтсерфінгом і всіма екстремальними видами спорту, — вела далі Мілена. — Так само, як і ти.
Я замислилася, чи не зустрічала його раніше.
— Як його прізвище?
— Тессін.
— Якоб Тессін…
— Сам він провів багато часу в горах: і ходив у походи туристськими стежками, і займався скелелазінням. Тож коли він почув, що ми збираємося піднятися на гору до Абіско, то запитав, чи не може він до нас приєднатися.
Питання застало мене зненацька. Я не знала, що сказати.
— Он як, — зрештою промовила я.
— Я знаю, що пропоную це в останню хвилину, тому зрозумію, якщо ти не погодишся.
— Таж ні, просто… така подорож може бути досить складною, а ми з ним геть незнайомі.
— Ні, все гаразд, я розумію.
— А сама ти хочеш, щоб він поїхав?
— Звісно, адже він мій хлопець. — Мілена посміхнулася, і я посміхнулась у відповідь.
— Мені доведеться запитати Генріка.
— Звичайно.
— Але до нашого від’їзду залишилося трохи більше як тиждень — чи зможе він домовитися за відпустку за такий короткий термін?
— Він каже, що це не проблема.
— А чим він займається?
— Він консультант компанії під назвою БКГ — Бостон Консалтінг Груп.
— О, я чула про неї. Вибач мою цікавість — ти маєш його світлину?
— Ні, — відповіла Мілена, нерішуче витягаючи телефон. — Це дивно, але я ніколи його не фотографувала.
Вона порпалася в телефоні, ніби там раптом могло з’явитися якесь забуте зображення Якоба.
— Усе гаразд, просто я подумала, що якщо він альпініст, я могла б його звідкись знати.
— Вибач, але ні, я не маю жодної світлини.
Вона замовкла. Я знову посміхнувся.
— Я поговорю з Генріком і перетелефоную тобі. Мені так приємно, що ти когось зустріла, Мілена, я справді дуже рада.
— Дякую тобі.
— І я не можу дочекатися зустрічі з ним. Просто нам потрібно трохи звикнути до цієї думки.
Таж звісно, і якщо вам із Генріком ця ідея не подобається, то скажіть мені. Я зрозумію. Добре.
Ми вийшли з ресторану й попрощалися на тротуарі надворі, обнявшись і пообіцявши зв’язатися на вихідних.
Коли я повернулася до офісу, моя цікавість взяла гору. Я відкрила домашню сторінку БКГ і вбила в пошук «Якоб Тессін». Бостон Консалтинг Груп є однією з найбільших і найпрестижніших консалтингових компаній у світі. Щоправда, її репутація у Швеції дещо підмочена через її участь у проекті будівництва Нової Каролінської лікарні, але все одно вона дуже відома. Багато хто шукав посади в цій компанії, але потрапити туди було дуже складно. Хоча їхні зарплати та години роботи були такими самими, як у нас — простих корпоративних юристів. Вісімдесятигодинний тиждень не був чимось незвичайним, та й річна зарплата також не скидалася на зарплату директора компанії.