— Спека. Бікрам-йога практикується в приміщенні, яке опалюється майже до сорока градусів.
Я здригнулася й сіла. Моє серце билося, і спочатку я не знала, де я, але незабаром розуміння повернулося: похід, намет, інші грають у МІГ надворі.
На секунду я подумала, що мені сниться сон, але потім я почула голоси, переважно говорив Якоб, — гучно й агресивно.
— Я просив твоєї допомоги? Просив?
— Ні, вибач. — Тон Мілени був покірним, захисним.
— Ні, я, трясця твоєї матері, не просив.
— Вибач, Якобе. Я просто… мені це здалося несправедливим, тобі випадало п’ять дуже складних запитань поспіль.
Якоб її перебив:
— Стули пельку! Заткнися, на хрін!
— Мені шкода. Ти…
— Припини ставитися до мене, як до довбаної дитини!
Раптом я прокинулася. Я затамувала подих і прислухалася, усі мої органи чуття були в повній готовності. Якоб розмовляв так, наче ось-ось втратить контроль над собою. Коли Генрік заговорив, його тон теж здавався захисним, майже наляканим, як і в Мілени. Було зрозуміло, що він, як міг, намагався виправити ситуацію.
— Слухай, Якобе, чому б тобі не кинути ще раз і не відповісти на нове запитання. Просто забудемо про це.
Якоб пустив його слова позавіч.
— Я міг би вгадати відповідь, але ти позбавила мене цієї можливості, — кричав він Мілені. — Ти задоволена? Ти задоволена?
— Ні.
Генрік спробував ще раз, він явно нервував, підшукуючи потрібні слова.
— Що, якщо ми… Чому б нам не припустити, що ти відповів правильно… І будемо продовжувати.
— Про що ти кажеш? Я не відповів правильно, я, трясця, геть не встиг відповісти!
— Ну, так, але…
— Тож чому ми маємо вважати, що я правильно відповів, коли я геть не відповів? Га, Генріку?
Я почула, як Генрік глибоко вдихнув.
— Я не знаю, я просто…
— Ми все одно продовжимо? Я можу… — то Мілена наважилася на слово, але марно.
— Коли ви обоє продовжуєте говорити одне поперед другим, я, трясця, не можу втямити, що ви кажете. Я поставив Генріку запитання. Я хотів би почути його відповідь без твого коментаря, Мілено. Чи не могла б ти потримати язик на припоні три секунди? Як ти думаєш, тобі стане сил з цим впоратися?
Мілена мовчала. Якоб щось пробурмотів, але я не могла цього розібрати.
«Тупа лахудра?» Він справді це сказав?
Мені більше несила була це слухати. Я розстібнула застібку й виповзла із намету. Відколи я лягла спати, вже дещо стемніло, але ще було не геть темно. Якоб знову звернув увагу на Генріка.
— Чому я маю отримати бал, якщо я навіть не відповів на запитання?
— Не знаю. Пропоную просто забути про це.
— Ти не знаєш? Але це саме ти запропонував!
Я підійшла до них. Моє серце шалено калатало, але я намагалася, щоб мій голос звучав максимально нейтрально й розслаблено:
— Що у вас тут відбувається?
Мілена та Генрік подивилися на мене. Я не помилилася, вони дійсно почувалися незручно. Якоб пустив мене позавіч і продовжував дивитися на Генріка. Його очі були дикими — я навіть не була впевнена, що він мене почув.
— Дещо вийшло з-під контролю, — сказала Мілена.
— Здається, я сказав тобі взяти язик на гаплик?
Я відчула приплив люті:
— Годі, Якобе, заспокойся.
Тільки зараз він зауважив мою присутність. Він перевів на мене погляд, показав на мене вказівним пальцем.
— Тобі до цього зась. Вертайся до свого намету.
— Вертатися до намету? Ти думаєш, що можеш вказувати, що мені робити? Ти геть стерся з розуму?
Спочатку я прагнула розрядити ситуацію, але зараз я була розлючена й не могла зупинитися. Якоб підвівся на ноги.
— Тобі до цього зась! — повторив він.
Мілена теж підвелася:
— Якобе.
— Заспокойся, — несподівано твердо сказав Генрік. Раптом все сталося дуже швидко. Якоб зробив кілька швидких кроків до Генріка, коли той підводився. Генрік втратив
рівновагу, коли Якоб сильно штовхнув його. Він впав горілиць, і наступної секунди Якоб стояв над ним, кричачи йому в обличчя:
— ВІДПОВІДАЙ НА БІСОВЕ ПИТАННЯ! Я ПОСТАВІВ ТОБІ ПРОСТЕ ЗАПИТАННЯ — ДАЙ МЕНІ ВІДПОВІДЬ!
— Якобе! — Мілена була в розпачі. Я схопила Якоба за руку й відтягнула його від Генріка, а Мілена стала між двома чоловіками. Якоб зірвався з місця й пішов геть, важко дихаючи й видаючи дивні звуки. Він зник у темряві. Генрік насилу підвівся, він був ошелешеним і переляканим.
— З тобою все гаразд? — запитала Мілена.