— То як Якоб відреагував на новину про те, що ви з Генріком хочете повернутися?
— Він майже нічого на це не сказав. Я думаю, що він дуже хвилювався через те, що я можу розповісти Мілені, як він до мене залицявся, тож, ймовірно, він навіть відчув певне полегшення.
— Але ж ви вже розповіли їй, адже так?
— Так, але він цього не знав. Я не могла змусити себе повідомити це йому. Я просто хотіла втекти, я більше не хотіла його бачити.
— Я можу це зрозуміти.
— І, правду кажучи, я була… я також була дуже зла на Мілену.
— Гм.
— Я подумала: «Невже ти справді збираєшся заступитися за цього виродка? Що, в біса, ти робиш? Ну, коли так, я нічим не можу тобі зарадити. Якщо ти хочеш піти в Сарек із психопатом — будь ласка».
— Ви хочете сказати, що Якоб їй промив мізки?
— Еге ж.
— Мені здалося, що ви казали, що вони з Якобом разом були лише місяць чи близько того?
— Можливо, промивання мізків було дуже сильним. Мовчання.
— Тож із Міленою справа була така.
Мовчання.
— Неприємно мені розповідати про це.
— Чому?
— Я відчуваю, ніби підвела її. Зрадила.
— Я розумію.
— Ми давно знайомі, і вона завжди була чудовою подругою. Найкращою, яку тільки можна собі уявити. Я не можу сказати про неї жодного поганого слова. Але… У неї ніколи не було хлопця.
— Ясно.
— Принаймні жодних тривалих стосунків. А я думаю, що вона дуже, дуже їх хотіла. Вона відчайдушно прагнула когось знайти. І коли вона зустріла Якоба… Я вважаю, що вона просто не хотіла помічати в ньому нічого, що могло бути дивним чи поганим.
— Розумію.
— Мені здається, що було саме так. Вона мала певний образ, уявлення про те, якою вона хотіла б бачити реальність, і вона придушувала все, що не відповідало цьому образу, щоби продовжувати жити у своїй… у своїй спотвореній версії реальності.
— Гм.
— Саме такою я бачу ситуацію з Міленою та Якобом. Вона не хотіла приймати те, ким він був насправді.
— Гаразд. Отже, якщо ви не заперечуєте, давайте поговоримо про те, що було далі. Я припускаю, що ви з Генріком зібрали свої речі й вирушили назад до Сталолуокти.
— Так. Генрік також намагався поговорити з Міленою, щоби переконати її піти з нами, але, звичайно, Якоб не залишив їх наодинці, тому цього не сталося.
— Розумію.
— Ми рушили в бік перевалу, тим самим маршрутом, яким прийшли.
— А що робили Мілена та Якоб?
— Вони вирушили в Сарек, як і планували.
— То ви розлучилися в цей момент?
— Так. І я дійсно думала, що ми бачимо Якоба востаннє.
— Але виявилося, що це не так?
— Аж ніяк.
Розділ 22
Генрік коротко обійняв Мілену, і вони щось прошепотіли одне одному на прощання. Я все ще була на неї люта й не збиралася з нею розмовляти, але коли вона повернулася, щоби попрощатися зо мною, я не могла це пустити позавіч.
— До побачення, — тихо сказала я.
Якоб був зайнятий розбиранням їхнього намету. Він ходив навколо, витягуючи кілочки, навіть не глянувши на нас. Мене це цілком влаштовувало — я більше ніколи в житті не хотіла перекинутися жодним словом із Якобом Тессіном.
Ми з Генріком вирушили в гору. Перевал над нами був прихований хмарами й пеленами туманного дощу, я навіть не побачила початку сніжника. Моє тіло було дерев’яним і не хотіло мене слухатися. Мій заплічник із темно-зеленим водонепроникним чохлом сьогодні здався важчим, я не думаю, що мені це здавалося — все було мокре чи принаймні вогке, і разом, напевно, додавало заплічнику зайвий кілограм.
Вранішній дрібний дощик перетворився на безперервний дощ, краплі якого стукотіли по каптурі мого анорака. Моя куртка була дуже хорошої якості, але зроблена з тканини, що пропускає повітря, тому не була стовідсотково водонепроникною. Постійний дощ, такий, як цей, мав із часом промочити її наскрізь так, що вона почне прилипати до мого одягу. І дощ був холодний. Я була у своїх тонких рукавичках, але вони не допомогли — пальці вже заклякли.
Я все ще була зла й засмучена після суперечки з Міленою. Невже це вже був кінець нашої дружби? Я не могла пригадати, щоб ми коли-небудь раніше казали одна одній те, що наговорили сьогодні. Насправді ми ніколи не сварилися, але Якоб змінив її, вона вже не була собою. Майбутнє покаже, чи зміни були довгостроковими, чи вони з Якобом розійдуться, і вона стане такою, як була раніше. Мені було сумно думати, що ми більше не проводитимемо час разом, але це не кінець світу.