І яким шляхом нам іти, щоб знайти найкоротший вихід? Очевидно, ми могли йти долиною в будь-якому напрямку, але це, мабуть, був не найкоротший шлях. А враховуючи рослинність, що вистилає береги, у нас не вистачить сил зайти дуже далеко, поки не закінчиться їжа. Ми могли б впасти, змерзлі й голодні, піддавшись впливу стихії. Ми могли б не витримати навіть однієї ночі, якби температура різко впала.
Можливо, переді мною був короткий шлях із Сарека через гори, але йти туди без карти було б божевіллям. Генрік не встиг би навіть наполовину піднятися.
Що робити, якщо я не зможу його знайти?
Я відчула укол паніки, схожий на той, який відчувала під час снігової бурі, але цього разу моє тіло не відреагувало. Я залишилася такою ж слабкою, холодною і голодною, як і раніше. Ніби я намагалася завести ногою мопед із мокрими свічками й порожнім баком. Звичайно, нічого не сталося. У мене не залишилося резервів.
Я примусила себе підвестися на ноги. Був час шукати Генріка.
Раптом я завмерла. Я побачила щось дивне куточком ока, десь на горі по той бік річки. Це було схоже на кущ, який шалено гойдається на вітрі, але вітру практично не було.
Де саме я його бачила? Я оглядала схил гори.
Там.
Яскравий, весняно-зелений кущ, який виділявся на тлі більш темних тонів.
Він почав розмахувати руками.
Інтерв'ю з Анною Самуельссон, ІН 880216-3382, 18 вересня 2019 р., лікарня Єлліваре, провів детектив-інспектор Андерс Сухонен
— І це була Мілена?
— Так. Мабуть, вона стояла там і махала руками тисячу років, але я її не бачила.
— А Якоб… Він був…?
— Якоб теж був там.
— Тож контакт було відновлено.
— Так.
— Я думаю, що ви відчули полегшення.
— Так, було таке враження. Я мало не розплакалася. Я так важко старалася придушити думку, що ми можемо померти, що ми можемо не встигнути. Тож коли я зрозуміла, що це Мілена… Мені здається, я справді заплакала.
— Не дивно.
— Те, що ми з Міленою посварилися, і що Якоб накинувся на мене — мене це просто не хвилювало. Я була просто рада їх побачити.
— Я можу це зрозуміти. Тож що сталося далі?
— Якоб підійшов до мене. Через річку. Потім ми пішли шукати Генріка.
— І як це пройшло?
— Ми розділили місцевість між собою так, щоб у кожного була ділянка приблизно по сто метрів, потім ми пішли назад через березовий хащ, вигукуючи його ім’я. І через деякий час він відповів.
— Відповів. І що ж сталося з Генріком?
— Він просто відстав. Він був дуже, дуже втомлений, але не аж так, що був негодний йти далі. Ми разом повернулися до річки.
— Так.
— І, звичайно, наступною нашою проблемою стала переправа через річку. Мабуть цей брід добре відомий… як він називається…
— Тіельмавадет?
— Саме так. Треба йти через нього. Посеред річки є острів із кількома деревами, тому доцільно йти там. Також можна перестрибувати з однієї мілини на іншу, але це однаково жахливо. Дійсно глибоко. Вище моєї талії. І течія була дуже сильна.
— Гм.
— Я не думаю, що люди зазвичай насміляться на це — принаймні не після такого дощу. Але ми з Генріком…. Ми не мали вибору. У цій конкретній ситуації.
— Ні.
— Ми повинні були зробити те, що сказав Якоб.
— Як Генрік впорався? Адже мені здавалося, ніби він був досить слабким.
— Так. Але він якось перебрався.
— Гаразд.
— Я не бачила як. Коли я дійшла до іншого берега, я обійняла Мілену, а вона мене, потім я розповіла їй, що трапилося, тому я насправді не бачила, як Генрік перейшов.
— Так.
— Але зараз… Коли я згадую… У світлі подальших подій… Я думаю, можливо, Якоб не вірив, що Генрік перебереться. Можливо, саме на це він сподівався.
— Що змушує вас так думати?
— Якоб, мабуть, усвідомив, наскільки це небезпечно для нас — особливо для Генріка, враховуючи, наскільки він був слабким. Краще було б продовжувати йти нашим берегом річки.
— Ви маєте на увазі, що Мілена мала прийти до вас трьох?
— Так, але це навіть не розглядалося. Якоб наполягав на тому, що ми повинні перейти цю швидку річку. І, звичайно, він мав карту, компас і плитку, все, що нам було потрібно, щоб вийти із Сарека живими, тож ми повинні були робити те, що він хотів.
— Добре, але коли ви кажете, що він сподівався, що Генрік не перейде..?
— Якби Генріка знесло й він потонув, то Якоб позбавився б його.
— А навіщо йому це?
— Тому що він мав би шанс отримати абсолютну владу — наді мною та Міленою, але перш за все наді мною.