— Продовжуйте.
— Якоб був якимось психопатом. Я не знаю, яке клінічне визначення психопатів, але, наскільки я знаю, вони часто досить розумні, вони знають, як грати в соціальні ігри, вони маніпулюють.
— Саме так.
— І неймовірно самозакохані і легко ображаються. І, звісно, я дуже образила Якоба, коли відмовила йому.
— Гм.
— Це було, мабуть, найгірше, що можна було зробити. Тому, коли ми повернулися й потребували його допомоги, це дало йому чудову можливість помститися.
— Я розумію.
— Я бачила це на його обличчі, коли він переходив річку — він почувався абсолютним переможцем, бо ми поверталися повзком.
— Звичайно, він мав поводитися на кшталт «я ж вам казав», чи не так?
— Точно.
— Але перейти від цього до бажання вбити когось — це певний стрибок, чи не так?
— Для нормальної людини — так. Але…
Мовчання.
— Послухайте, поставте себе на місце Якоба. Він непристосований, йому важко вписатися в нормальне суспільство. Ні нормальної роботи, ні сім’ї. Неймовірно спотворене виховання, якщо те, що він мені сказав, правда. Він завжди відчував себе аутсайдером, невдахою. І ось він у глушині, де раптом… суспільства більше не існує.
— Авжеж.
— Нема кому почути, якщо ви кличете на допомогу. Нас лише четверо, і головною є найсильніша людина. А Якоб найсильніший. Відразу він стає тим, хто встановлює правила. Він може ґвалтувати, він може вбивати, він може робити все, що забажає. На декілька днів.
— Так.
— Він, мабуть, фантазував про це все життя.
— Так… Але навіть якщо він би убив вас усіх трьох, існував значний ризик, що хтось потім ставитиме запитання.
— Саме так.
— Як я зараз. Я б сказав, що це було б майже неминуче.
— Він мав переконатися, що зробив усе правильно. Не забувайте, що грань між життям та смертю в Сареку менша. Ви віддані на милість природи, і є багато способів смерті, які виглядають природними. Можна потонути в річці, впасти з гори, замерзнути до смерті.
— Дозвольте мені перевірити, чи правильно я вас зрозумів, Анно. Ви хочете сказати, що він планував це із самого початку?
— Ні. Але коли ми з Генріком повернулися, я думаю, Якоб зрозумів, у якому становищі він опинився. Яку силу він мав над нами. У нього була можливість зіграти в Бога, і я точно можу уявити, що він сподівався, що Генрік потоне в річці.
— Гм.
— Але Генрік перейшов, незважаючи ні на що.
— Чи не здавалося вам, що Якоб розчарований?
— Ні, я б цього не сказала. Він знав, що в нього буде більше можливостей. Можливо, йому навіть подобалося зробити процес трохи тривалішим.
Розділ 28
Гаразд, — сказав Якоб, попиваючи каву. — Вам потрібно якомога швидше вибратися із Сарека, тому ми змінимо маршрут.
Це було наступного ранку. Наразі дощ повністю припинився, але небо досі було затягнуте хмарами й дув прохолодний вітерець. Якоб, Мілена і я сиділи на каменях навколо плити, доїдаючи сніданок. Генрік усе ще був у наметі. Мілена позичила йому свій сухий спальний мішок, незважаючи на наші протести, і він також позичив у Якоба термобілизну, яка була завелика. Насправді їх передав не Якоб, а Мілена. Я впевнена, що це була не його ідея. Загалом він був небагатослівним і кислим.
Краєвид був чудовий. Ми добре просунулися в гору й могли побачити Сарвешйахкку, що впадає в річку Рапа, приблизно за десять кілометрів далеко під нами. Я добре уявляла, де стояла минулого дня, коли побачила Мілену на іншому березі річки. З усіх боків над нами височіли вражаючі гори.
Вчора було важко дістатися до цього місця, але коли Мілена обережно запропонувала нам зупинитися й поставити намети, Якоб рішуче похитав головою.
Є найгарніше місце для табору в усьому Сареку. Саме і туди я йду. А ви як хочете.
Він потопав, а ми потопали за ним.
Я була в досить хорошій формі, якщо чесно. Коли ми перетнули річку, Мілена розігріла суп для мене та Генріка, що покращило як температуру тіла, так і настрій. Ми досі тремтіли, якщо стояли на місці, але суп розморозив нас зсередини. Полегшення від того, що нас врятували — адже це було саме так — також дало нам приплив енергії.
Мілена пояснила, що вони з Якобом зупинилися на день, щоб піднятися на Найте, гору в Сарвесваґґе. З її опису я зрозуміла, що ми отаборилися біля підніжжя тієї самої гори. Напередодні Якобу довелося витратити багато часу на пошуки місця, де можна було б перетнути річку Рапа вбрід.