І раптом з палуби пролунав протяжний крик.
Літак?
Шубін кулею вискочив нагору. Та небезпека з’явилася не з повітря. Павлов показав у напрямі моря.
Удалині Шубін побачив щось темне, дуже довге.
Підводний човен?
Наяву повторювався його кошмар! З томливою послідовністю підіймалася з води бойова рубка, потім виплив вузький праскоподібний корпус. Вода розступилася без піни, без сплесків.
Вітер ущух. Довкола штильове море. На світлій смузі лежав самотній підводний човен.
Чи є на його палубі гармата? Ні! Тільки спарені кулемети, два коротких стволи, піднято під кутом! Тепер, коли підводний човен трохи розвернувся, це дуже добре видно.
І бойова рубка незвичайно висока! Довга пряма тінь від неї падає на воду. На одному-єдиному підводному човні Шубін бачив отаку рубку.
Усі прикмети як є!
Немовби матеріалізуючись на очах, ущільнюючи підняту в повітря вологу і тремтливе місячне світло, перед Шубіним з’явився “Летючий Голландець” — увесь із зайчиків і тіней!..
Миттєвий військовий рефлекс — атакувати! Кинутись на ворога і закидати глибинними бомбами!
— Заводь мотори!
Шубін сторч головою скотився на палубу катера. За ним, гуркаючи автоматами, Фаддєїчев і Шурко. Палуба задрижала під ногами. Павлов був напоготові, мотористи швидко завели один мотор. Другий завівся на ходу.
Транспорт немовби стрибнув назад, до берега. Якусь мить видно було маленькі постаті розвідників біля щогли. Потім на крутому розвороті притоплений корабель закрило буруном, що здибився за кормою.
Та поки катер стояв, приткнувшись до борту транспорта, він зливався з ним. Як тільки відскочив, одразу перестав бути невидимкою.
На підводному човні помітили атакуючий торпедний катер. Рубка почала зменшуватись. Як і завжди, не приймаючи бою, “Летючий Голландець” почав занурюватись.
Глибинками б його! Але глибинних бомб нема. Вони в Князева. А Князєв далеко — якщо вцілів!
— Готуйсь! Залп!
Шубін випустив торпеду в підводний човен, що поринав.
Море продовжувало напливати з норду суцільною масою, незворушно вилискуючи при місячному сяйві. Воно навіть не взялося брижами…
Тільки тут згадав Шубін, що торпеди було “приготовано на великого звіра”, тобто на транспорт, — поставлено на глибину ходу три метри.
Ех! Поквапився! Треба було збільшити глибину не менше ніж на шість метрів. Адже клятий підводний човен уже сховався під водою.
Катер ліг на курс до бази.
Павлов дивився тільки вперед, часто звіряючись з компасом.
Шубін передав командування катером Павлову і мовчки стояв поруч, піднявши комір.
Пригадалось, Готліб, а може, Рудольф, заявив у кают-компанії, що “Летючий” уміє, коли це треба, перетворюватися на транспорт. “Але, зрозуміло, затонулий”, — було застережено.
Як це розуміти?
У даному випадку скоріше вже транспорт перетворився па підводний човен.
Але чого йому нишпорити навколо транспорта? Охороняв консерви з компотом? Навряд. У нього були важливіші доручення, судячи з розповіді Нейла.
Місяць котився навздогінці за катером, прориваючись крізь хмари. Темнішало, світлішало, знову темнішало. Так поїзд, наближаючись до Севастополя, швидко проскакує один тунель за одним…
Раптом — різкий поштовх! Урізалися в гору?
Павлов не встиг узяти на себе ручки машинного телеграфу. Пролунав огидний скрегіт — днище катера повзло по каменю.
Потім скрегіт перейшов у завивання і свист — звуки “Ауфвідерзеена”, що зловісно підстрибували. Падлючий мотив! Наздогнав таки нарешті!
Шубін машинально провів рукою по лобі. Долоня стала мокрою, липкою. Розбив лоба об щиток!
Поруч стогнав Павлов. Напевно, вдарився грудьми в стерно. Шубін допоміг йому встати. Потім зазирнув у люк.
— Живі?
— Забилися трохи! А що це було?
— Сидимо на камінні!
— Клинки, чопи, паклю, товаришу командир?
— Давайте!
Та пробоїн було надто багато. Вода заливала таранний і моторний відсіки.
Чому ж катер ще тримається!
Виявилося, він тримається не на воді, а на камінні.
Шубін перегнувся через борт. Фонтанчики піни били в обличчя. Усе-таки вдалося розглядіти, що катер немовби провис між двома каменями, при цьому накренившись. І знову мотив “Ауфвідерзеена” надокучливо забринів у голові. Шубін побачив картину, що навскоси висіла в кают-компанії “Летючого Голландця”, Немовби якимсь чародійством перенісся в середину рамки. “Летючий Голландець” поманив за собою, завихрив, закружляв і вивів… Але куди ж він вивів? На картині каміння немає. Видно тільки зеленувату воду і завихорену піну. Каміння — за рамкою, нижче правого її кута…
— Пластир заводити? — тремтячий голос Дроніна.
Інтонація тривоги в голосі моториста струсонула і протверезила Шубіна. Він переборов хвилинну слабкість. Від нього чекають рішення! Доля катера і команди залежить від його рішення! І він знову відчув себе розсудливим, зібраним, спокійним, як і належало командирові перед лицем небезпеки.
— Усе зайве — за борт!
З катера треба повикидати все, щоб легше було знімати з каменів.
У воду важко шубовснула торпеда. Туди ж кинули й кулемет, зірваний з турелі.
Боцман тільки кректав і охав, розлучаючись з добром катера.
— Хоч ящики залиште, товаришу командир!
— Які ящики?
— Та парочку з транспорта прихопив. Компот.
— За борт!
Павлов насилу звів подих, відкашлявся.
— Куди ж ми попали? — розгублено пробурмотів він. — Я ж ішов за компасом. Берег мав бути за п’ять миль.
— Оце цілком слушне запитання, — сказав Шубін, підкреслено спокійно, навіть спроквола. — Давай-но, голубе, визначимося на місці!
Він ввімкнув лампочку під козирком рубки і освітив карту.
Але в карті не було потреби. Моряк уміє мислити картографічно, подібно до математика, який легко оперує в думці багатозначними числами. Думкою Шубін промчав уздовж Моозундського архіпелагу, перевіряючи на шляху всі небезпеки. Банки, мілини, камені, що виступають з води.
Мотори було заглушено. У тиші, що настала, вухо почало розрізняти плюскіт води. Він вирізнявся на якомусь розміреному рокітливому гулі. Приплив? Схоже, але не приплив.
Східну частину неба, очевидно не дуже далеко, прокреслило кілька ракет. Набите око Шубіна встигло розглядіти праворуч дві башти, на невеликій відстані одна від одної. Маяки! Ліхтарі на них, певна річ, погашено. У військовий час маяки працюють тільки за вказівкою.
Шубін пізнав їх і присвиснув. Тільки в одному місці на узбережжі маяки стоять так близько один від одного.
— Ось куди ми попали! — Він сердито тицьнув пальцем у карту. — Дивись, куди привіз!
— Рістна?! — Павлов гарячково зашелестів картою. — Не може бути! Адже це розходження з курсом на двадцять три градуси.
Шубін промовчав. Він напружено вдивлявся в темний, мовчазний берег.
Може, не може… Та це був факт. Торпедний катер з незрозумілих причин відхилився од правильного курсу і ткнувся з розгону в прибережне каміння мису Рістна, крайньої західної точки острова Хіума.
На Хіума — сильний німецький гарнізон. Це ще більше ускладнювало становище.
Рація, на щастя, була непошкоджена. Чачко відклацав на базу про те, що скоїлося. Потім порівняно швидко вдалося розшукати в ефірі князєвського радиста. Князєв, “поводивши” за собою ворожий літак, “скинув нарешті гада з хвоста” і тепер чекав за двадцять миль від Рістна у вказаній точці рандеву.
Шубін наказав йому негайно йти до Рістна.
— Поквапитись не завадить, — пробурчав Дронін. — Грубо кажучи, тонемо, товаришу командир.
— А ти грубо не кажи! Адже знаєш: не люблю грубощів!
Хтось нервово засміявся.
Матроси безперервно вичерпували воду. У днищі і в бортах було кілька пробоїн. Еге ж, пластир допоможе, як мертвому кадило! Таранний і моторний відсіки наповнюються водою. Скоро вона почне перехлюпуватись через борт.