“І мені, товаришу професор!”
Але це вже сон. Шубін міцно спить, опустивши стомлену голову на підвіконня.
Голос Грибова наполегливо перебивають два інших голоси: запальний, з півнячими нотками — Павлова і поважно-розсудливий — Князева.
На фоні цієї суперечки проходять сни, вигадливі, тривожні.
То уявляється” жадібний магнітний спрут, найновіша секретна зброя, пастка для кораблів, про яку казав Павлов. То — якірні міни, поставлені біля берега Хіума, які двозначно погойдують своїми круглими головами на довгих шиях — мінрепах. То — корабель-привид, що накренився на борт, з обвислим прапором, на якому шкіриться череп з перехрещеними кістками, схожими на свастику.
І тут же перевертаються, наче дельфіни, ящики з консервами. Вони мають на морі, як це часто буває у сні, потворний, а все-таки багатозначний вигляд!
Раптом ці чотири видіння загойдалися, закружляли, злилися докупи.
Та Шубіну було ще невтямки, що вигадливий гібрид із ящиків, корабля, мін, “спрута” і є розгадка недавньої аварії…
Шубін зрозумів це, коли прокинувся. Як тільки розплющив очі і побачив залиту неяскравим жовтневим сонцем вулицю, так і зрозумів! Розгадка прийшла до нього навшпиньках, поки він спав.
Консерви! Чому саме консерви мали бути в тих ящиках, які боцман “прихопив” з транспорту? Адже їх навіть не розкрили, так нерозкритими і викинули за борт!
Крім того, важко уявити, що великий транспортний корабель був завантажений самими консервами. Гарнізон на Моозундському архіпелазі потребував не тільки консервів. Він насамперед потребував боєзапасу, тобто снарядів, патронів, гранат та інших виробів з металу. А це докорінно міняло справу.
Шубін закричав що було сили:
— Під-йом!
Князєв і Павлов перелякано схопилися. Вони витріщили очі на Шубіна, намацуючи черевики під ліжками.
— Ящики? Які ящики? Їх викинули за борт біля Рістна, ці ящики.
— Але до Рістна вони з нами були? Правда? Метал, який був у них, відхиляв стрілку нашого компаса!
— Метал? Ви кажете: метал? Який метал?
— А от цього я поки що не знаю. Але знатиму!..
О дев’ятій ранку Шубін був в адмірала. Той зустрів його непривітно.
— Підготували пояснення?
— Ні! Прошу відстрочки — до повернення розвідників з притопленого транспорта.
І Шубін доповів про свій здогад, який здався адміралові настільки правдоподібним, що той негайно дав розпорядження послати шифрограму на транспорт: “Обстежити трюм, уточнити характер вантажу”.
Та коли ще зможуть зробити це розвідники! Звичайно, не одразу, і тільки на дозвіллі.
Удень вони не відходять від ілюмінатора, уночі по черзі чергують на палубі. Мимо проходять ворожі конвої. Добре б натиснути кнопку стріляючого пристрою чи гашетку кулемета! Та доводиться орудувати тільки радіоключем, вистукуючи виклик на базу.
По цьому виклику з площадок зриваються в повітря літаки, а з гавані блискавично мчать торпедні катери — навперейми ворожим караванам!
Німці, певна річ, чують чужу рацію, яка працює в них під боком. Та запеленгувати її не можна: як тільки радисти настроюються на хвилю, та зникає, глибше зарившись в ефір. Нахабна скоромовка через кілька хвилин з’являється вже на новій хвилі і знову миттю зникає. Сигнал дуже короткий, умовний, передача його займає кілька секунд, не більше. Хитрощі ці мають назву — “передача на зникаючій хвилі”.
Так, мороки у розвідників вистачає і без окремого адміральського доручення.
Шубін виходив із своїм загоном у торпедні атаки, справно топив кораблі, загалом, робив те, що повинен був робити, але тривога не покидала його. Ніколи, мабуть, не хвилювався так за розвідників, яких висаджував (звичайно, крім випадку з Вікторією).
Він уявляв собі, як приплив дедалі крутіше кладе транспорт на борт, як хвилі з шипінням перехлюпуються через палубу. Потроху море закінчує руйнування, розпочате радянськими літаками. Транспорт доживає останні свої дні, можливо, години.
Коли б не розвалилася передчасно ця стара бандура!
Проте німців невдовзі “турнули” з Саарема, за висловом Шубіна. Потреба тримати розвідників на притопленому транспорті відпала. Їх зняв наш підводний човен, який повертався з операції.
Дізнавшись про те, що розвідники повернулися, Шубін і Павлов стрімголов кинулися до адмірала.
Їх прийняли негайно.
Біля столу адмірала стояли обидва розвідники. Вони були стомлені, неголені, але з гідністю усміхнулися до моряків. На столі, біля письмового приладдя звалені купою лежали шарикопідшипники!
Шубін і Павлов заціпеніли втупивши в них погляди.
Були вони різного діаметра, чистенькі, блискучі, в акуратній упаковці з промасленого пергаментного паперу.
Ось, виходить, він, небезпечний метал, який вивів катер на каміння!
— Розгардіяш такий у трюмі цьому, — продовжував доповідати розвідник. — Ящик на ящику, і всі перемішалися. Траплялися деякі і з консервами, та більше з ними, з шарикопідшипниками!
— Може, там іще що було, не знаємо, — додав другий розвідник. — Тільки невелика частина трюму залишилася незатопленою. Ми вже по коліна ходили у воді.
Адмірал обернувся до Шубіна:
— Ти чомусь вважав: нікель. Небезпечніше за нікель!
— А ви з Князевим не вірили, що спрут, — кинув докір Шубіну Павлов. — Хіба ж не спрут? Тільки в пергаментній упаковці. І вередливий! Дерев’яними нехтував, пропускав мимо, а до металу одразу присмоктувався своїми невидимими щупальцями.
— Не просто до металу! — поправив адмірал. — А тільки до чутливої магнітної стрілки!
Шубін кивнув.
Не виключено, що від роботи електромоторів шарикопідшипники намагнітились. У ящиках їх було укладено рядами, а це мало значення для підсилення магнітного поля. Наблизившись до місця своєї загибелі в районі банки Підлої, транспорт, можна сказати, уже сам був велетенський магніт.
— Ланцюжок із трьох ланок, товаришу адмірал, — сказав розвідник. — Перша ланка — корабель, друга — ящики з шарикопідшипниками, третя — магнітний компас на катері. І це ще не все!
Він підкинув на долоні лискучий кругляк і швидко повернув його довкола осі.
— Полюбуйтесь! На ньому тавро!
— Три букви стояли на кожному шарикопідшипнику: “SKF”.
Шубін присвиснув:
— “СКФ”! Ого! Та це ж славетна шведська фірма! Шарикопідшипники, виходить, шведські?
— Тож-бо й воно!
— А Швеція пишається тим, що півтора століття не воює.
— Правильно! Люди не воюють. Воюють шарикопідшипники.
— А звісно! Я й забув про це, — пробурмотів Шубін крізь зуби. — Бізнес не має кордонів.
— Яких кордонів?
— Я кажу: бізнес не має кордонів, товаришу адмірал! Заради високих прибутків Швеція, хоч і нейтральна, допомагає Німеччині проти нас.
— Не вся Швеція! її капіталісти! А шведські моряки, навпаки, допомагають нашим людям. Були втечі з фашистських концтаборів на узбережжі Балтики. Утікачів, я чув, ховали в трюмах шведських кораблів.
Шубін промовчав. Очей не міг одвести від “небезпечного вантажу”, від подвійних стальних обручів, усередині яких блищали шарики, щільно припасовані один до одного.
На цих шариках крутиться колесо війни! Не буде їх, і зупиняться, вклякнуть танки, літаки, всюдиходи, амфібії, вантажні і легкові машини. Розладнається весь величезний механізм знищення людей.
Тепер зрозуміло, чому підводний човен кружляв біля притопленого транспорту. Він оберігав таємницю трьох букв: “СКФ”!
А можливо, вишукував способи якось виручити, врятувати цінний вантаж. Його, очевидно, направляли не тільки для гарнізонів Хіума і Саарема, а призначали також і для могутнього курляндського угрупування.
Щось, проте, перешкодило врятувати вантаж. Найвірогідніше, не вистачило часу. З розвантаженням транспорту не встигли впоратись, бо Червона Армія і Флот наступали надто швидко.