— Вони не схоплять? — спитав Олег.
— Ні, — сказала Мар’яна, — вони замерзли. На Землі рослини не кусаються, хіба ти забув, як нам розповідала тітка Луїза?
— Це не важливо, — сказав Дік. — Пішли. Не будемо гуляти тут знічев’я. А раптом тут немає їжі?
Дивно, подумав Олег, мені зовсім не хочеться їсти. Я так давно не їв, а їсти не хочеться. Це нерви.
Через десять кроків вони побачили ще одну нішу, але скло в ній було розбите. Мар’яна простягнула руку.
— Не можна, — попередив Дік.
— Я знаю краще, я їх відчуваю. А ці — мертві.
Вона доторкнулася до гілки, і листочки розсипалися на порох.
— Шкода, — сказала Мар’яна. — Шкода, що нема насіння, ми би його висіяли в селищі.
— Праворуч склади, — повідомив Олег. — Подивимося, що там.
Вони повернули праворуч. Посеред коридору лежав розірваний
напівпрозорий мішок, і з нього викотилося декілька білих банок — напевно, коли люди втікали з корабля, мішок розірвався.
Це був чудовий дивний банкет. Вони відкрили банки. Дік — ножем, а Олег здогадався, що це можна робити без ножа, якщо натиснути на край банки; вони куштували те, що було в банках і тюбиках. І майже завжди це було смачно і незнайомо. І банок не шкодували, бо там були цілі кімнати, заповнені ящиками і контейнерами, там були мільйони банок та інших продуктів. Вони пили згущене молоко, але не було поруч Томаса, який би сказав їм, що це молоко. Вони ковтали шпроти, але не знали, що це шпроти; вони витискали з тюбиків варення, яке здавалося їм надто солодким; вони жували борошно, не знаючи, що це борошно. Мар’яна сердилася, що вони так насмітили і на підлозі брудно.
Потім їх потягнуло на сон — очі злипалися, ніби уся втома останніх днів впала на плечі. Та Олегові не вдалося переконати друзів залишитися у кораблі і спати в ньому. Вони пішли вдвох, і Олег, як тільки їхні кроки затихли в коридорі, раптом злякався і ледве стримався, щоб не побігти за ними. Він ліг на підлогу, розсунув банки, і проспав багато годин, але час тут, в кораблі, завмер. Його нічим не можна було упіймати. Олег спав без снів, без думок, глибоко і спокійно, значно спокійніше, аніж Мар’яна з Діком, тому що Дік, навіть страшенно втомлений, кілька разів за ніч прокидався і прислуховувався — чи все гаразд. І тоді прокидалася Мар’яна, яка сторожко спала, поклавши голову на його груди. Вони накрилися усіма ковдрами і палаткою, їм було тепло, бо ввечері пішов густий сніг і завалив їх, перетворивши сховище у затишну барлогу.
Олег прокинувся раніше за друзів, які спали назовні, тому що замерз. Він довго стрибав, щоб зігрітися, потім поїв. Це було чудове відчуття: не думати, чи вистачить їжі, — він нічого подібного ніколи не відчував. Трохи болів живіт. Міг би боліти сильніше, подумав Олег. Було соромно дивитися на рештки банкету, і Олег відсунув у кут кімнати порожні і напівпорожні банки. “Треба йти далі, — подумав він. — Піти і покликати друзів? Ні, напевно, вони ще сплять”. Олегу здавалося, що його сон тривав лише декілька хвилин.
Він трохи роздивиться, потім вийде з корабля і розбудить Діка з Мар’яною. На кораблі нікого немає, давно нікого немає, боятися нічого. Треба повертатися, перевал скоро завалить снігом. А ми тут спимо. Хіба можна тут спати?
Олег, як справжній мешканець лісу, скрізь чудово орієнтувався. Навіть на кораблі. Він не боявся заблукати і тому спокійно пішов по пандусу, який вів нагору, до житлових приміщень.
Каюту з округлою табличкою “44” він знайшов через годину. Не тому, що важко було знайти, він просто відволікався по дорозі. Спочатку він потрапив у кают-компанію, де побачив довгий стіл, і там йому дуже сподобалися встановленні посередині цікаві посудинки для солі і перцю, і він навіть поклав їх у мішок по одній, подумав, що мати зрадіє, коли він принесе їй такі речі. Потім він довго роздивлявся шахи — напевно, після катастрофи шахівниця впала і розбилася, а фігури розсипалися по килимку. Йому ніхто не розповідав про шахи, і він вирішив, що це фігурки невідомих йому земних тварин. І дивний був килим — на ньому не було жодного шва, отже, його зробили зі шкіри якоїсь однієї тварини. Яка ж тварина на Землі має такі велетенські розміри і такий дивний візерунок? Напевно, це мешканець земних океанів. Еглі розповідала, що найбільші тварини живуть в океанах і називаються китами. Олег бачив ще багато дивних і незрозумілих речей, і через годину, поки він йшов до каюти “сорок чотири”, він був переповнений враженнями. Враження накопичувалися, викликали гострий сум від власної тупості, від неспроможності самотужки вивчити ці речі і від того, що Томас не дійшов до корабля і не може все пояснити.