— Якщо вітер раптово зміниться, — відповів Олег швидко, — то в кулі потрібно зробити такий пристрій, щоб вона відразу змогла приземлитися. І вона не зможе відлетіти далеко в інший бік. А ми далі підемо пішки або чекатимемо попутного вітру.
— Розумно, — кивнув Сергіїв, — за умови, що опускатися будемо на рівному місці, а не над скелями.
— Нам би тільки перелетіти хребет, а далі скель немає, — сказав Олег. — Там рівнина.
— А ти візьмеш мене з собою? — запитала Мар’яна, втупившись в Олега. Вона завжди так дивилася в очі людини, з якою говорила, і тому багато хто почувався незручно. Як правило, люди не дивляться в очі, коли говорять з тобою.
— Не знаю, — відповів Олег.
— Інший бік проблеми, — сказав Сергіїв, — полягає в тому, як зробити кулю. Я поки що не знаю, як її зробити.
— Я також не знаю. Але придумаю.
Вона повинна бути великою. Де ми знайдемо таку тканину?
— А якщо зв’язати докупи багато міхурів мустангів? — припустила Мар’яна. — Буде гроно повітряних кульок.
— Ні, — заперечив Сергіїв, — кульки залишаться лежати на землі. Адже мустанг наповнює їх гарячим повітрям зі свого тіла, тому вони його піднімають.
— Правильно, — погодився Олег. — Отже, ми візьмемо багато мустангових міхурів і зшиємо одну велику кулю.
— Нитками?
— Клеєм, — поправив Олег. — У нас є Чистоплюй.
— Добре, — погодився Сергіїв, — приймемо цю попередню версію. Але як ти підвісиш до кулі гондолу?
— Кого? — не зрозумів Олег, який ніколи не чув цього слова.
— Люльку, кошик, в якому сидітимуть люди.
— А як це робили на Землі? — спитав Олег. — Напевно, її можна пришити під кулею. Адже там знизу має бути отвір, у який потраплятиме тепле повітря.
— Ні, — згадав Сергіїв. — Як зараз бачу малюнок у романі Жуля Верна — її накривали сіткою, а до сітки підвішували кошик.
— Ну, сітку ми зробимо,— сказав Олег.
— А як нагріватимемо повітря?
— Як брати Монголф’є, — сказав Олег, відчуваючи, що перемагає. — Зробимо пальник... ну хіба не придумаємо?
— Може і придумаємо, — усміхнувся Сергіїв.
Раптом замекала коза біля воріт — щось сталося. Тихо замекала. Якби загрожувала справжня небезпека, коза би мекала втричі голосніше. Тому ніхто не стривожився. Але перевірити необхідно. Сергіїв очікував реакції Олега. Той сказав:
— Я подивлюся.
— Добре, — сказав Сергіїв, — я сьогодні втомився. А про кулю завтра разом подумаємо.
Олег попрощався і попрямував до воріт. Мар’яна пішла слідом.
— Ти добре придумав, — сказала вона.
Вони обійшли калюжу. Небо ледь-ледь світилося, і тому очі швидко звикли до темряви. Вікна хатин були жовтими — повсюди горіли каганці. Ніхто не вийшов, хоча коза продовжувала мекати. Всі знали, що небезпеки немає.
Мар’яна підковзнулася і взяла Олега за руку. У неї були жорсткі пальці. Олег подивився на її профіль — у неї був точений ніс і повні губи. Олег подумав — чи гарна вона? Мати каже, що Мар’яна — гидке каченя, якому не судилося стати лебедем. Довічний підліток. Мама вважає, що в Ліз є жіночі чари. Може, вона так говорить, бо Ліз зовсім не подобається Олегові, а Мар’яна подобається. Він не міг пояснити, чому йому вона подобається — він відчував це тільки в негативному сенсі. Наприклад, коли Мар’яна йшла до лісу з Діком. Напевно, хоча він не зміг би сформулювати цю думку, це була не ревність, а швидше заздрість до Діка. Тому що Дік був вищий на зріст, сміливіший, сильніший. Він був чудовим мисливцем. Олег заздрив умінню Діка стріляти з арбалета і кидати ніж, його таланту вистежити і убити звіра, навіть дуже сильного, його холодній нерозсудливості і, найголовніше, абсолютній байдужості до досягнень і мрій Олега. Олегові досягнення для Діка були недосяжні, він і не намагався розібратися і довідниках зі зв’язку чи в логарифмах. А це було несправедливо і образливо. Від цього цінність знань і вмінь Олега знижувалась, і йому доводилося вмовляти себе, що колись він доведе Дікові свою перевагу у знаннях та мудрості. Але насправді йому хотілося довести перевагу у поєдинку з шакалом.
Інколи Олег починав скучати за Мар’яною, йому хотілося почути її голос або зустріти сірий наполегливий погляд. Але в останні місяці вони майже не бували разом, бо Олег був дуже заклопотаний і втомлювався за короткий день. Всі в селищі завжди були заклопотані, навіть діти, і дуже втомлювалися, окрім сліпої Христини і Ліз, яка не любила працювати. Олег мусив зрозуміти все, що було написано про зв’язок у книжках, які він приніс з корабля. Він повинен повернутися туди і повідомити Землі, що вони тут.