— Як так? — здивувалася Клавдія. Але спам’яталася. — Не кажіть дурниць.
— Я навіть не знаю, що одягнути, коли піду погуляти.
— Одягнете скафандр біозахисту, — не мала бажання жартувати Клавдія. — І ніколи не зніматимете його за межами станції.
— Отже, прогноз погоди не передавали. — Павлиш раптом упіймав себе на тому, що йому важко зупинитися. Йому хотілося чимось роздратувати Клавдію.
Саллі підсміювалася. Раптом щось зашипіло.
— Я про молоко забула, — повідомила вона.
— У нас з вами, Павлиш, різне світовідчуття, — сказала Клавдія. — Потреба постійно жартувати веде до клоунади. Клоунада — до невиправданого ризику. Ризик тут дуже небезпечний. Від вашого невдалого жарту може залежати доля усієї станції.
— Я буду серйозний, — зітхнув Павлиш.
Зумер зв’язку обірвав бесіду. Саллі попросила Клавдію змінити її біля плити, а сама поспішила до передавача. Викликав “Магеллан”. Він йшов далі за маршрутом і через кілька годин, коли він почне великий стрибок до наступної планети, зв’язок припиниться. Перерва триватиме чотири місяці. Космічні станції зв’язку є тільки на великих кораблях і на основних станціях. На розвідувальних станціях космічного передавача немає. У цьому є елемент ризику. З ним доводиться миритися. Гравітаційний передавач зайняв би весь купол.
У крайньому випадку, у відкритому космосі, за межами активного поля тяжіння системи, знаходиться маяк. Якщо трапиться біда, до нього можна долетіти на планетарному катері.
Від цього моменту зв’язок можна підтримувати лише повільним давнім способом. Сигнал йде зі звичайною швидкістю радіохвилі — до маяка, який знаходиться у відкритому космосі, на віддалі світлового місяця від планети. Він нього сигнал піде на Землю-14. І тому швидше, ніж через шість тижнів, його ніхто не почує.
Наприкінці зв’язку Бауер передав усім свої вітання і просив не скучати.
І — до зв’язку!
Ще через кілька годин корабель “Магеллан” зникне у цій ділянці космосу і з’явиться в іншій, віддаленій багатьма парсеками.
Павлиш слухав, як Саллі закінчувала зв’язок, приймала останні інструкції. Він підійшов ближче до вікна і подивився на небо. Можна було й не дивитися. Там була суцільна каламутність і вологість.
Він знав, що їхня капсула приземлилася наприкінці весни, у північній півкулі, в помірній зоні. Отже, можна розраховувати, що з кожним днем погода буде покращуватися. Це місце було вибране за показниками, зібраними раніше автоматами. Тут був оптимальний клімат для дослідників: на півночі починалися гірські хребти, мертві й похмурі, за ними — гола тундра, південніше, за океаном, — пустеля. Пояс, обраний для роботи, був найбільш біологічно активним — більша частина робіт буде проводитися біля купола.
Через ілюмінатор Павлиш бачив перехідний круглий тунель, який вів до меншого купола — лабораторії біоскаутів. Таких допоміжних куполів було три. Один, з біоскаутами, належав Павлишу. Другий, з геологічними приладами, — Клавдії. Третій був складом і гаражем, де містився всюдихід. Сама капсула, чи планетарний катер, який доставив їх сюди, стояв трішки далі. Він нагадував дитячу дзигу, тільки замість гострого кінця, на якому вона мала б крутитися, катер стояв на трьох ногах, тонких і зовні ненадійних. Проте, вони були максимально надійні.
— Якщо я вам не потрібний, — сказав Павлиш, — я пішов на склад. Займуся пристроями.
— Йдіть, — сказала Клавдія. — А після обіду готуватимете біоскаутів. Завтра починаємо виконувати програму.
— Знаю, — відповів Павлиш.
Павлиш перейшов у другий складський відсік. Контейнери з пристроями і запасами були складені ідеально. За розвантаженням слідкувала Клавдія, у її присутності навіть роботи тремтіли. Тут було спекотно. Павлиш підійшов до кондиціонера і перевів його поділку. Той зашамотів веселіше. Павлишу здалося, що він чує, як працюють, вибірково відсіюючи усе шкідливе і чуже для приміщення, найтонші пелюсточки численних фільтрів.
Починалася найскладніша для Павлиша частина підготовчої роботи. Треба було відшукати у цих акуратних довгих ящиках саме тих двадцять три номери, в яких зберігаються біоскаути, аналізатори, пристрої експрес-лабораторій, діагности, польова операційна, прозекторська і ще багато чого.
Павлиш невесело тримав у руках табличку зі списком пристроїв, розуміючи, що, принаймні, три з чотирьох місяців він проведе у пошуках і складанні своїх речей.
Але більш за все йому хотілося знайти контейнер зі своїми мікрофільмами. Павлиш побоювався, що Клавдія, перевіряючи вантаж, вилучила ящик, у якому він віз запас детективів і фантастичних романів. Він збагнув, що мікрофільми лежать у шістнадцятому контейнері, який заховався поміж шостим та тридцять четвертим, найтяжчими з контейнерів. Але ж не чекати, поки Саллі заактивує сервісного робота, щоби той переносив вантажі.