— Але ж це не оптичний обман! — вигукнув Олег. — Я впевнений.
— Є й друга задача, — сказав Вайткус. — Про козу, капусту і вовка.
Олег її знав. Але він знову не збагнув, з приводу чого це сказав Вайткус. Решта зрозуміли. Сергіїв посміхнувся і глянув на Олега.
— Поясніть, — сказав Олег. — Бо ви говорите загадками.
— Це не загадка, а задача, — сказав Сергіїв.
Мар’яна підсіла до Олега, і він бачив її чіткий профіль. Дуже гарний. Олег не дивився на нього, щоб не пропустити слів Сергіїва.
— Потрібно летіти до експедиції, правильно?
— Звичайно, потрібно. І на повітряній кулі, — сказав Олег.
— Поки що ми всі згодні. Далі — кому летіти?
— Я полечу. Можу з Діком, можу з Мар’яною, — сказав Олег. — У нас досвід.
— А ми думаємо, що тобі летіти не варто.
— Як?
— Дуже просто. Ти щойно чув про журавля в небі і про синицю в руках. Наше селище невеличке, і людей тут дуже мало. А щоб вижити, ми повинні по змозі виключити ризик.
— Я не розумію.
— Тобі доведеться йти до “Полюса”. Це обов’язково. І йти швидко. Вже почалося літо.
— Ми полетимо, а якщо там нікого нема, повернемося і полетимо на “Полюс”. Це так просто!
— Ні в дідька не просто! — майже закричав Старий і навіть грюкнув кулаком по столу так, що горня з’їхало до краю стола і Мар’яна ледве встигла його упіймати. — Ми не знаємо, скільки триватиме політ до експедиції. Ми не знаємо, де вона. У кращому випадку ми можемо сподіватися, що куля перенесе людей через ріку і болото. Я не вірю, що в цих лісах можна буде опускатися на кулі і підніматися знову. Найвірогідніше, кулю доведеться покинути. І бути готовими до того, що піший похід до людей буде дуже довгий.
Олег почув рух біля дверей. Виявляється, Казик тихенько зайшов, не зміг подолати цікавість чи просто змерз на вулиці. І стоїть біля дверей. Нерухомо, як дерево.
— А до корабля дійти можна, — продовжував Старий. — Ми знаємо дорогу, ми набагато краще одягнуті, ця подорож складна, але не екстраординарна. І ти для неї необхідний. Ти зможеш дійти туди з Сергіївим. Все зрозуміло?
— А хто тоді полетить на моїй кулі? — запитав Олег, мимовільно зробивши наголос на слові “моїй”.
— Це наша спільна куля, — образилася Мар’яна.
— На кулі полетять Дік і Мар’яна, — сказав Старий. — Вони краще за всіх зможуть прожити в лісі.
— І я, — тихо промовив Казик.
— Спати, Казику, — сказав Вайткус. — Уже пізно.
Казик залишався вперто стояти у дверях, і Вайткус вдав, що більше не помічає хлопчика.
— Що ж це виходить? — запитав сердито Олег. — Я випробував кулю, я краще за інших вмію на ній літати. Я повинен летіти на ній до корабля, а ви у мене її забираєте?
— А як би ти вчинив на нашому місці? — запитав Старий. — Якби думав не тільки про себе, а й про все селище?
— Я би відмінив політ до скаута. Немає там ніякого скаута.
— Ну ось, — посміхнувся Сергіїв, — це вже занадто.
— Тоді я полечу разом з Мар’яною. А до корабля піде Сергіїв. Він теж багато знає про рацію.
Олег зрозумів, що не може допустити, щоб Дік з Мар’яною полетіли так далеко — до боліт, до ріки, — а він сидітиме отут і чекатиме літа. І він знову перейшов у наступ.
— Чому ви думаєте, що на кулі не можна ані спускатися, ані підніматися? Ми полетимо і повернемося. У крайньому випадку, без кулі повернемося. І зробимо нову. Чистоплюй допоможе, і мустангів ще зловимо.
— На осінь мустанги відходять на зимівлю, — сказав тихо Казик. — Мустангів більше не буде.
— Ну, це не важливо, — роздратовано відмахнувся Олег. — Ми однаково встигнемо до корабля. Літо довге.
Ніхто не заперечив йому. Всі мовчали і не дивилися на нього. Старий допивав чай, Вайткус крутив бороду, наче заплітав косички, а Сергіїв витяг ніж і почав відстругувати сучок від стільниці.
Олег замовк, і йому здалося, що всі з ним погодилися. Мовчать, отже, згідні, отже, він їх переконав. А потім заговорила Мар’яна:
— Вони вирішили правильно, — сказала вона. — Тільки вони бояться сказати вголос те, що потрібно.
— Що? — Олег здивувався тому, як вона говорить. Вони знали щось таке, чого він не знав. — Що?
— Те, що ми — ті, хто підуть за скаутом — можемо не повернутися. Довго не повернутися. Або зовсім. І тоді необхідно, щоби ти залишився і дійшов до корабля.
— Ти здуріла! — закричав Олег. — Як ти можеш таке говорити?
А дорослі мовчали, бо погоджувалися з Мар’яною і від самого
початку допускали підлу, непростиму думку, що Мар’яна може не повернутися.
— Це так зрозуміло, — сказала Мар’яна. — Ти хочеш чаю?