Діка охопив відчай безсилля. Хмари ніколи не закінчаться. Вони загубилися. І не треба було взагалі цього починати. Пішли б вони пішки, якось би перебралися через ріку. Нічого особливого. А тепер ні річки, ні селища не буде...
І раптом стало світліше, куля ввійшла у проміжок між хмарами — над головами був ще шар і їх майже несло до чорної величезної хмари, яка стіною стояла попереду, ніби вичікувала кулю, щоби зжерти її. У хмарі спалахували блискавки, і вона здавалася живою і гарячою.
— Як гарно! — вигукнув Казик. — Як зараз струсоне!
— Вниз! — наказав Дік. — Давай вниз, не розумієш, чи що!
— Шкода. — Казик протягнув руку до пальника, щоби зменшити полум’я. — Я такого ще ніколи не бачив. Знизу це не так цікаво.
— Мені нецікаво, — сказала Мар’яна.
Куля чомусь не знижувалася, а продовжувала летіти назустріч грозовій хмарі, і гуркіт, що долинав з неї, був майже безперервний, наче хтось вів велетенською палицею по паркану.
Дік відштовхнув Казика і різким рухом загасив пальник.
— Це тобі не забавка! — сказав він.
Пориви зустрічного вітру били по кулі, вона металася між хмарами і ніяк не могла спуститися.
— Не можна зовсім гасити! — закричав Казик. — Ви дурні!
— Замовкни! — наказав Дік. — Набрид.
Грубістю він приховував свій страх, бо навіть перед собою не хотів визнати, що може боятися.
Куля раптом затрусилася. Вона потрапила у повітряний вихор і ковзнула донизу.
— Запалюй! — крикнув Казик. — Невже ти не розумієш, що куля зараз охолоне.
— Встигнемо, — відповів Дік. — Спочатку треба спуститися униз.
— Не можна так відразу. Де запальничка?
Запальничка була у Діка, і він не давав її Казику, тому що вірив, що куля в безпеці. Йому хотілося одного — скоріше відійти від грозової хмари.
— Ти подивися, вона зменшується! — Казик показав рукою нагору, але тільки його очі бачили, що куля втрачає об’єм і швидкість її зниження росте.
— Візьми. — Дік все-таки захвилювався від наполегливого тону Казика і простягнув хлопцю запальничку.
Запальничка бахкала, тріскала і ніяк не хотіла запалюватися.
Було мокро, неприємно, усі вже змокли. Трут у запальничці теж відсирів. Якби Казик знав, що Дік погасить полум’я, він би заздалегідь сховав запальничку і тримав її сухою.
Довкола знову були хмари, знову потемніло, і гуркотіння, що долинало з грозової хмари, трохи стихло, залишилося там, нагорі, майже над головами.
— Добре, що встигли, — сказав Дік, виправдовуючись.
Краєм ока він знову і знову дивився, як Казик клацає кресалом.
— Давай, я спробую, — сказав Дік і вихопив запальничку із напружених пальців Казика. Запальничка не слухалася і його. Казик стояв поруч і дивився на іскорки, що вилітали із кременя. Вони здавалися холодними і маленькими.
— Вона зменшується! — прошепотіла Мар’яна злякано. Вона дивилася нагору і помітила, що мотузки сітки, якими була охоплена куля, все глибше врізаються у її оболонку.
Дік взяв запальничку в долоні і спробував протерти гніт.
Тепер всі зрозуміли, що куля падає все швидше.
— Може, закрити отвір? — запитала Мар’яна, але сторопіла — вона зрозуміла, що отвір внизу кулі їм нічим затулити.
— А твоя, твоя запальничка! — раптом закричав Казик. — У тебе ж повинна бути!
— Звичайно, — відповіла Мар’яна, — як же я не згадала. У мене є.
— Давай!
— А де вона?
— В гаманці на шиї, — підказав Казик.
Мар’яна швидко розв’язала лікувальний мішечок, який висів у неї на грудях, і дістала звідти запальничку.
Казик вихопив її, і відштовхнувши Діка, почав висікати вогонь.
Але пальник не запалювався.
— Відкрути його! — закричав Казик Дікові. — Ти ж його закрутив!
Кошик знову хитнуло, Дік втратив рівновагу і заледве встиг
схопитися за борт кошика.
Казик сам, ледве не поламавши коліщатко, відкрутив пальник і з насолодою вдихнув огидний запах газу, що виходив з трубки.
Запальничка, на щастя, не погасла, і в кінці трубки запалав фіолетовий вогник. Казик одразу додав вогню, і полум’я на секунду зникло, потім загорілося яскраво і впевнено.
Казик зазирнув в отвір кулі — тепле повітря пішло туди, у напівтемряву.
В цей момент вони вивалися вниз із хмар.
— Ми все ще пацаємо, — сказала Мар’яна тихо.