— Казику, де ти? — почув він голос Мар’яни.
— Тут.
— Рука болить?
— Вже краще.
Потягнуло димом. Це Мар’яна розпалила багаття, аби підсмажити пагони куща і гриби, що вилізли з моху за ніч.
Казик нарешті відірвався від споглядання “Тихого океану” і наказав “індіанцю”, який чекав його внизу, відвести його назад до “Золотої лані”. По відкосу, чіпляючись за тонкі ліани, він дістався до сірої стіни головного стовбура і переліз через місток із всохлого сука до наступної розсохи. Тут йому пощастило, вдалося вгледіти стару ліану, завтовшки з півметра, яка обвивала стовбур спіраллю, і по ній опустився метрів на тридцять нижче до входу в дупло, яке мало розміри майстерні Сергіїва. Казик витягнув ніж і обережно зайшов у чорну печеру. Постояв, поки очі звикли до темряви. Потім кинув уперед шишку. Та покотилася по підлозі дупла, пострибала, легко цокаючи, потім був сплеск. Отже, там вода. А якщо вода, то виходу немає — вода б його знайшла. Потім, наче у відповідь на сплеск, почулося ухання — напевно Казик розбудив мешканця цього дупла. Можна було почекати, доки мешканець вилізе назовні, але ще невідомо, чого чекати. Як людина лісу, Казик вирішив без потреби не ризикувати.
Казик повернувся до старших. Поївши, усі разом спустилися до дупла і, намагаючись не шуміти, щоб не розізлити невідомого мешканця, взялися уважно розглядати стовбур, сподіваючись все ще відшукати шлях донизу. Що ж їм, помирати на цьому дереві?
— У крайньому випадку, — сказав нарешті Дік, — будемо вирізати сходинки в корі. І по них спускатися.
— Це ж скільки сходинок потрібно вирізати? — йойкнула Мар’яна. — Це ж на цілий рік!
— Спробуємо, — сказав Дік. — Коли вже нічого кращого немає.
***
Після обіду Павлиш сказав Клавдії, що полетить на пошуки і бере із собою Саллі, оскільки двигун всюдихода барахлить і він хоче, щоб Саллі подивилася на нього в роботі.
— Добре, — погодилася та. — Тільки далеко не відлітайте.
— Дякую, — сказала Саллі, коли вони піднялися у повітря. — Ти мені покажеш ті дерева?
— Звичайно, мені самому страшенно хочеться подивитися на них ще раз. Мені навіть не віриться, що вони існують.
Всюдихід перелетів через ріку, і коли Саллі побачила сплетені з велетенських канатів стовбури, що зникали у хмарах, вона не могла стримати вигуку захоплення.
— Такого не буває, — сказала вона. — Таке може тільки наснитися.
— Мені хочеться розігнати хмари, — мовив Павлиш. — Щоби відзняти їх у всій красі.
— Клавдію потрібно сюди привезти, — запропонувала Саллі. — Їй сподобається.
— Вона не вийде зі станції, — відповів Павлиш. — Дивна річ — вона ненавидить планету, яку вивчає. У цьому є щось недобре.
— А тобі, Славко, вона подобається?
— Очевидно, що не можна підходити до планети з такими мірками.
— Звичайно, не можна, навіть до живої істоти не можна підходити з такими мірками. Суб’єктивізм дослідника небезпечний... вибач, я заговорила словами Клавдії. Але головне не це, головне те, що ця планета усім нам не подобається. Взагалі, ми розбещені цивілізацією. Ми тягаємо за собою наш світ, включаючи соус з печериць, і дивимось на новий світ через надійні ілюмінатори всюдиходів. Вони для нас як окуляр мікроскопа.
— Отже, ти не погоджуєшся з Клавдією?
— До чого тут моя згода чи незгода? Клавдія така сама жертва цивілізації, як і я. До того ж, вона людина, у якої дуже сильно розвинуте почуття відповідальності. Вона перетворює у відповідальність і ті пункти інструкції, які придумали в чистих кабінетах Землі-14, правда, придумали розумні люди...
— Які свого часу пройшли не одну планету...
— І хочуть, щоби дослідження обходилися без випадкових жертв. Тим паче, що контакт з невідомим первісним світом більш небезпечний для цього світу, ніж для нас. Ми ж поки що живі-здорові. А кількох представників цього світу ми вже вбили.
— З переляку, — посміхнувся Павлиш.
— Взагалі, ми обоє чудово розуміємо, що люди, які пишуть інструкції, абсолютно праві. Спочатку потрібно вияснити, з ким ми маємо справу, а потім вже робити висновки. Адже ставка — не тільки ми, ставка — це й інші люди, які прийдуть після нас, і ті, з якими ми увійдемо в контакт, повернувшись додому. Я не маю ніякого бажання принести на Землю який-небудь дикий вірус.