– То що тут насправді не грає? – запитав Сукєнник.
– Що? До цієї головоломки вам потрібно ввести додаткові змінні, що означає відповідь на одне надзвичайно важливе запитання.
– Яке ж?
– Чи були наступні жертви випадковими чи це було замітання слідів, – сказав Ришь.
– То це ще не кінець? – зітхнув Подима.
– Ото ж, ні, – відповів Ян Ришь.
Він подивився на двох поліцейських і мусів сказати, що вони насправді добрі. На жаль, у воєводській комендатурі Громадянської Міліції в Єлєній Гурі таких не було.
РОЗДІЛ 27
Жар
Рік 1978
Я сидів у запорошеній пилом і дещо забутій всіма вітальні, розташованій поряд з кухнею в будинку Анджейка. Я відчував цей пил з кожним подихом, і вони були швидкими та нервовими. Я все ще не міг заспокоїтися, однією рукою тримався за підлокітник стільця, ніби боявся бути скинутим, а іншою тримав біля щоки лляну ганчірку, наповнену грудками льоду, зібраного поза домом. Мені було пекельно боляче, але я волів би відчувати цей біль усе життя, ніж біль втрати Аліції.
– Вибач, синку, – зболеним голосом сказав тато. – Інакше тебе не було як зупинити.
– Нічого не трапилося, – автоматично відповів я, хоча трапилося, курва, багатенько.
– Це не він, – сказав Янек. – Ти кинувся на нього, щоб убити? Помститися?
– Ви впевнені, що це не він? – спитав я, зухвало дивлячись йому в очі.
– Я в цьому переконаний, – відповів Янек. – І навіть якщо це Анджеєк, то не наша справа виносити йому вирок і карати, у нас для цього є суди.
– Фі, – прокоментував я. – Суди? Цей сучий син не має права жити!
– На щастя, у нас є смертна кара, – сказав Янек. – Якщо він винен, то його повісять.
– Ні, не "якщо він винен". – Я сильніше потер забиту щоку. – Це ж, якщо суд визнає його винним, це різниця. А він не доведе цього, правда? Бо він хитрий тип, усе зробив, щоб його не спіймали.
– Або це не він.
– Янек, ти не розумієш? – Я кинув лід. – Якщо ми його не зупинимо, хтось знову загине. Ви там були?
– Був.
– Ти бачив тіло Аліції?
– Бачив.
– А її матері?
– Також.
– Тоді скажи, це нормальна людина? Він увійшов у будинок і бив Аліцію до смерті. Просто так, бо щось його не влаштовувало.
Я знову притиснув крижану тканину до свого обличчя, і воно почало пульсувати від болю. У мого батька була сила в руках, він вдарив мене не дуже сильно і відкритою долонею, але було відчуття, ніби мене дягнув кінь. А що ще він міг зробити, щоб зупинити мене?
Коли Янек пішов до дому Клімкевичів, щоб забрати мої речі, а також побачити на власні очі, що я не вигадую, щось у мені зламалося.
Я стояв на кухні, тримаючись за стіл і дивлячись на свіжовимиту підлогу. Я тоді ще не знав, що вони вирішили нікому не розповідати про те, що трапилося в родині Клімкевичів. Я дивився на блискучий від води лінолеум, і мої думки почали вириватися зі своїх місць, де вони раніше спокійно сиділи і нікому не заважали.
Як це так, кров змили, і все? Анджеєк також буде чистим, просто приберуть за ним, і на цьому пісня закінчиться? Відійде вільним? Чому саме Янек так наполягав, що він не несе відповідальності за вбивства в селищі? А хто б ще це зробив? Для мене справа раптом здалася до біса простою, цей придурок підступно вбив Стаха, а потім ніччю пішов до нього додому і за допомогою сокири розв’язав дві проблеми, молодшу та старшу, а потім повернувся й спокійно ліг на диван. Збрехав на ура.
Я не можу на це дозволити!
Так подумала моя голова, і рука схопила зі столу ніж, а нога посунула до дверей кімнати Анджейка. Зупинили мене не відразу, бо не чекали від мене нападу, від завжди спокійного, розсудливого Міхала, який, однак, забагато побачив за останні дні і пережив.
На щастя для мене і того підступного виродка, мене зупинили прямо перед його ліжком. Батько та Бернард мало не побігли за мною, як тільки зрозуміли, що я збираюся зробити. Вони не пройшли через двері, ці дорогоцінні секунди працювали на мою користь. Коли я підняв ніж, щоб вдарити, то відчув ривок, а потім удар по обличчю, сильний і лютий, як мороз за вікном. Я випустив ніж і впав на стіну. Отакою була історія мого короткого нападу на Анджейка.
– Міхале, ти повинен контролювати себе, – сказав Янек. – Ти сам нещодавно вважав, що він не стоїть за вбивствами.
– Я передумав, – відповів я. – Тепер я впевнений, що це він. Він обдурив усіх нас, усіх у цій кімнаті, і нам, цивільним, я навіть не дивуюся, але ж ти міліціонер. Обдумай це ще раз.