– Чому ти питав батька, чи Анджеєк щось ніс вночі? – Пшемек змінив тему, що я сприйняв із вдячністю.
– Він прийшов до будинку Клімкевичів, щоб позбутися Аліції, бо вона могла щось знати, але він також шукав щоденник Анулі. Нам здається, що тут міг бути ключ до ідентифікації вбивці.
– Охохо, ідентифікації! – Він прицмокнув губами з визнанням. – Говориш, як сам лейтенант Боревич.
– Не треба. – Я махнув рукою, але коментар мені сподобався.
– Ви так думаєте, тобто ти з Янеком?
– Так. Він знайшов щоденник Івонки, ми віддали його Аліції, думали, що, може, вона зрозуміє, що там написано, але після її вбивства він зник.
– А в Анджейка його не було?
– Ні, Янек його ретельно обшукав.
– То що він міг із ним зробити? – запитав Пшемек. – Спалив?
– Я б саме так і зробив.
– Будь-хто зробив би це, щоб замести сліди. Що ж, цей щоденник нам більше не потрібен, те, що сталося, не повернеш.
– Якщо ми повісили не ту людину, станеться щось таке, чого ми не зможемо повернути назад, – сказав я, масуючи скроні, тому що, незважаючи на сон, у мене боліла голова і знову хотілося спати.
– Це вірно.
– Ось чому я хотів переконатися, що Анджеєк винний, як ясна холера, розумієш?
– Він був винен, Міхале, він був винний, як ясна холера.
Раптом унизу грюкнули двері, і я почув, як хтось крикнув у бік кухні, що Антчак повернувся з військом. Ми з Пшемеком одразу підвелися, але я відчув клубок у горлі від страху. Почував себе як перед візитом до стоматолога, коли чуєш виклик і треба переступити поріг кабінету. Раптом перестають боліти зуби, і ви почуваєтеся настільки добре, що можете скасувати візит, бо знаєте, що він почнеться зараз і буде неприємним.
РОЗДІЛ 30
Паскудна зима
Рік 2023
– То була насправді паскудна зима, – сказав Ян Ришь, штовхаючи в бік двох поліцейських тарілку з пончиками.
– Ви нас тут відгодуєте. – Комісар Кшиштоф Подима, однак, не відмовився від пончика, він схопив його з великим ентузіазмом і вкусив коричневу шкірку, вперше опередивши свого повнішого колегу.
– Отже, порятунок все-таки прибув, – сказав підкомісар Лукаш Сукєнник, також кусаючи пончик, але з виразом обличчя, що показувало, що він робив це з ввічливості, а не з бажання їсти.
– Так, прибув. Правда, це було не те, чого всі очікували, тобто поліцейські патрульні машини, вантажівки з військами і, можливо, якась там амфібія, і вже напевно вертоліт, лише два солдати на лижах. Проте цього вистачило, щоб покращити настрої у селищі.
– Чому так скромно і чому не міліція? – спитав Подима.
– Як я вже казав, це була дуже паскудна зима. Якби той сніг випав і розтанув, то могла б бути повінь, і обов’язково локальні підтоплення. Проте нічого не розтануло, тільки мороз, сильний, сірчаний і який довго тримається. І все ще кожні кілька днів падав сніг, тому те, що було очищено від снігу, знову засипало. Тому ми говоримо про зиму століття, бо потеплішало лише наприкінці лютого. Розумієте? Два місяці температури навіть до мінус тридцяти градусів. Сніг з колій прибирали танками, бо іншого шляху не було. Замерзлі ріки загрожували мостам, військо підірвало лід на Віслі та Одері, а ймовірно, на інших річках. Саме цієї зими у варшавській Ротонді стався трагічний вибух, у результаті якого загинуло сорок дев’ять людей, частково причиною цієї катастрофи стали мороз і сніг. П'ятнадцяте лютого тисяча дев'ятсот сімдесят дев'ятого року. Пам’ятаю добре, бо я був у Варшаві. Це була Народна Польща, країна, яка мусила героїчно поратися з таким викликом, не вдаючись до допомоги іноземних, капіталістичних держав. І звісно, вона не могла впоратися. Знаєте, як тоді говорили?
– Ні, – відповів Сукєнник, починаючи другий пончик без найменших докорів сумління.
– Нам не треба Бундесвер, мінус п'ять уже бар'єр. Це стосувалося поширеної в той час думки, що американці сидять на військових базах у Федеративній Республіці Німеччина, щоб атакувати нас разом з німецьким Бундесвером. Сьогодні, мабуть, було б краще, у нас багато важкої техніки, Інтернет, супутникове з’єднання, багато вертольотів і так далі, а тоді? Перша машина доїхала до селища наприкінці січня, адже щоб розчистити дорогу, довелося проїхати кілька кілометрів снігових заметів, ледь не утворивши тунель. Автобус Анджейка, залишений у канаві після різдвяної меси, викопали в середині березня, після того, як зійшов сніг, бо, звісно, потім були багнюка та повінь.
– Добре, значить солдати приїхали, настрій покращився, – резюмував Подима, також взявши черговий пончик.