ПЕЧЕРА
ТИСЯЧУ ЛІТ ТОМУ
аселення Чарівної країни дедалі збільшувалось, і настав час, коли в ній утворилось кілька держав. У державах, ясна річ, з'явились королі, а при королях придворні, багаточисельна прислуга. Потім королі створили армії, почали між собою сваритися через прикордонні володіння і влаштовували війни.
В одній з держав, на заході країни, тисячу літ тому володарював король Наранья. Володарював так довго, що його синові Бофару набридло чекати батькової смерті, і він надумав скинути батька з престолу. Звабними обіцянками принц їм фаро привернув на свій бік кілька тисяч прихильників, але вони нічого не встигли зробити. Змову розкрили. Принца Бофаро привели на суд батька. Той сидів на високому троні в оточенні придворних і грізно дивився на бліде обличчя за колотника.
— Чи визнаєш ти, мій негідний сину, що замишляв зло проти мене? — запитав король.
— Визнаю, — зухвало відповів принц, не опускаючи очей перед суворим поглядом батька.
— Можливо, ти хотів убити мене, щоб оволодіти престолом? — вів далі Наранья.
— Ні, — сказав Бофаро — цього я не хотів. Тебе чекало довічне ув'язнення.
— Доля розпорядилась інакше, — зауважив король. — Те, що ти готував мені, трапиться з тобою і твоїми прибічниками. Ти знаєш Печеру?
Принц здригнувся. Звичайно ж, він знав про існування величезного підземелля, розташованого глибоко під їхнім королівством. Траплялось, люди зазирали туди, але, постоявши кілька секунд біля входу, побачивши на землі й у повітрі дивні тіні небачених звірів, перелякані, повертались назад. Жити, здавалося, там неможливо.
— Ти і твої прибічники вирушите до Печери на вічне поселення! — урочисто проголосив король, і навіть вороги Бофаро жахнулись. — Але цього замало! Не лише ви, але й діти ваші і діти ваших дітей — ніхто не повернеться на землю, під блакитне небо і яскраве сонце. Про це потурбуються мої спадкоємці, вони поклянуться, що виконають мою волю. Ти хочеш заперечити?
— Ні, — мовив Бофаро, такий же гордий і непоступливий, як і Наранья. — Я заслужив це покарання за те, що насмілився підняти руку на батька. Маю лише одне прохання: хай нам дадуть хліборобські знаряддя.
— Ви отримаєте їх, — сказав король. — Вам навіть дадуть зброю, аби ви могли захищатися від хижаків, які населяють Печеру.
Похмурі колони вигнанців, яких супроводжували заплакані дружини й діти, рушили під землю. Вихід охоронявся великим загоном солдатів, і жоден заколотник не зміг би повернутися назад.
Бофаро з дружиною і двоє його синів спустилися в Печеру першими. Перед ними відкрилася дивовижна Підземна країна. Вона простягалась так далеко, як могло сягнути око, і на її рівній поверхні подекуди піднімались невисокі пагорби порослі лісом. Посеред Печери ясніла гладінь великого круглого озера.
Здавалося, на пагорбах і луках Підземної країни панує осінь. Листя на деревах і кущах було багряне, рожеве, оранжеве, а польові трави жовтіли, ніби просились під косу косаря. У Підземній країні був сутінок. Лише золотисті хмари, які клубочилися під склепінням, давали трохи світла.
— І тут ми повинні жити? — з жахом запитала дружина Бофаро.
— Така наша доля, — понуро відповів принц.
ОБЛОГА
игнанці довго йшли і нарешті дісталися до озера. Його береги були всіяні камінням. Бофаро виліз на велику брилу скелі і підняв руку на знак того, що хоче говорити.
— Друзі мої! — почав Бофаро. — Я страшенно завинив перед вами. Моє честолюбство втягло вас у біду та закинуло під це непривітне склепіння. Але минулого не повернеш, і життя краще за смерть. Нас чекає жорстока боротьба за існування, і ми повинні обрати вождя, котрий би нами керував.
Пролунали вигуки:
— Ти наш вождь!
— Обираємо тебе, принце!
— Ти нащадок королів, тобі й правити, Бофаро!
Ніхто не подав голосу проти обрання Бофаро і його похмуре обличчя осяяла ледь помітна усмішка. Все ж таки став королем, хоч і в під земному королівстві.
— Послухайте мене, люди! — мовив він. — Ми заслужили відпочинок, але відпочивати ще рано. Коли ми йшли Печерою я бачив невиразні тіні великих звірів, які спостерігали за нами здалеку.
— І ми їх бачили! — підтвердили інші.
— Тоді за роботу! Нехай жінки вкладуть дітей спати і охоронятимуть їх, а всім чоловікам — будувати укріплення!