Два королі, Ментахо і Арбусто, зустрілись, коли Ментахо відіспався, а Арбусто пройшов свій курс навчання. Обидва володарі прожили на світі вже літ по триста, але ще ні разу не зустрічались Кожного разу, коли засинав один, другий за рівнем розуму ще був немовлям. І ось вони зійшлися в тронній залі в присутності численних придворних Ї з цікавістю розглядали один одного.
— Добрий день ваша величносте! — промовив Ментахо: він був молодшим літ на тридцять.
— Добрий день, ваша величносте! — прошамкав Арбусто. — Дуже радий з вами познайомитись. Що не кажіть, ми родичі, хоча і не дуже близькі. Здається, ваш дідусь був троюрідним братом дядька моєї матері?
— Ні, це моя бабуся була внучатою племінницею тітки вашого батька… Та, зрештою навіщо нам розбиратись у таких тонкощах нехай риються в старих книгах літописці…
— Правильно, погодився Арбусто. — Будемо просто звати один одного братами: адже ми обидва — нащадки славного Бофаро Згоден брате Ментахо?
— Згоден, брате Арбусто!
І королі потисли один одному руки під загальне схвалення.
З нагоди приємного в палаці відбувся веселий бенкет, в якому взяли участь свити обох королів. На бенкеті був і Хранитель часу Ружеро. Йому, як і всім, підносили келихи вина, але старий відсував їх від себе, похмуро погладжуючи сиву бороду…
СТАНОВИЩЕ УСКЛАДНЮЄТЬСЯ
ерез кілька місяців стало зрозуміло що ж непокоїло мудрого Ружеро. Королі та їхні свити прокидалися один за одним, і один за одним оживали раніше порожні та мовчазні сектори Веселкового палацу. Чудесна вода не з'являлась, і приспати тих королів, які від володарювали, було неможливо.
А Руф Білан, який зруйнував віковий порядок Підземної країни, служив лакеєм у зеленому секторі короля Ментахо. Поводився він тихіше води і нижче трави, з дивовижною старанністю виконував усі свої обов'язки і намагався не потрапляти на очі королю та його вельможам.
«Горе мені буде, — думав Білан, — якщо вони згадають, що винуватець усього цього безладдя я…»
Одного разу вранці до Ласампо, міністра продовольства короля Ментахо, прибув завідуючий хлібопекарнями.
— Маю честь доповісти вашій величності, — понуро почав він, — що в мене на складі залишилось борошна тільки на три тижні. Якщо не буде поповнення доведеться зачинити булочні й кондитерські.
— Поповнення, поповнення! — роздратовано перебив його міністр. — Звідки воно може надійти?
— Я гадав, — пробурмотів чиновник, — що треба було б достроково провести торговий день…
— Ви з глузду з'їхали! — загорлав міністр. — Який торговий день?! Ви забули, що ми вже виміняли усе, що могли, а нових товарів не встигли виготовити?
— Тоді які ж будуть вказівки, ваша величносте?
— Забирайтесь геть!
Щойно ошелешений чиновник вийшов, як з'явився наглядач складів, де зберігалися молочні продукти.
— Ваша величносте, — заговорив він розгублено, — у мене в амбарах масла й сиру вистачить не більше як на два тижні.
— А що я можу зробити?
— Але… можливо… ваші розпорядження… — забурмотів переляканий наглядач.
— Ось мої розпорядження. Кондитерам масла не видавати! Солдатським кашоварам — теж! Шпигунів зовсім не годувати!
— Але ж вони помруть з голоду… Хто буде стежити за не вдоволеними? А їх з кожним днем усе більшає…
— Оце задача… Гаразд видавайте шпигунам половину пайки, аби тільки ноги волочили. Зрозуміли?
— Зрозумів, ваша величносте, — відповів наглядач, задкуючи до дверей.
З ним зіштовхнувся королівський виночерпій. Міністр, глянувши на його пригнічене обличчя, знепритомнів.
— І ви? — тихо запитав наглядач молочних продуктів.
— Так, — тихо відповів виночерпій. — Вина залишилося всього на тиждень.
Вони заходилися приводити Ласампо до тями. Відійшовши, той поспішив до міністрів інших королів. Виявилося, що з продовольством скрізь таке ж катастрофічне становище. Вирішено було зібрати Велику Раду, але її не скликали вже кілька століть, і всі забули, як це робиться. Довелося звернутись до давніх літописів.
Головував король Барбедо який правив цього місяця. Він надав слово Хранителеві часу Ружеро.
Ружеро кілька хвилин стояв мовчки, розглядаючи учасників Ради, костюми яких вигравали всіма барвами веселки. Вигляд його був похмурим. Нарешті він почав:
— Ваші величності, пайове міністри, придворні! Усім вам відомо, яке скрутне становище склалося в країні відтоді, як назовсім зникла Сонна вода. На превеликий жаль, мушу доповісти високому зібранню, що розкопки наших майстрів не дали добрих результатів Священне джерело зникло назавжди.