9
Чакос у минулому був освiдомлювачем в карному розшуку. Або по-iншому — стукачем. Якийсь час вiн працював на Реуса, добре знав i Калениченка. А тому вирiшив копати десь у цей бiк. Логiка пiдказувала йому, що ця дiвчинка з неба не впала. Хтось повинен знати про неї. А що у неї темне минуле — не було жодних сумнiвiв. Навiть Алiсiя не була бездоганна, хоча нiчого особливого у покiйної в бiографiї не було. Чакос був педант i як кожен педант i чепурун-чистоплюй мав збоченськi нахили. А ще збирав на людей, з якими близько контактував, досьє. Такий у нього був пунктик. Вiднедавна його вразило почуття. I вiн сам це почуття, на межi пристрастi, роздмухував. Але Серафима виприскала мiж його пальцiв, як розлита ртуть. Його брав стороп од її погляду. I вiн хотiв її бiльше за усiх жiнок, якi в нього були. А ще Чакос так не боявся Хруста, як Серафиму. Вона йому снилася ночами. А коли снилася, вiн прокидався у холодному поту: переляканий, збуджений, мов нехолощений кабан. Тож розшуки Реуса нi до чого не призвели, окрiм того, що Чакос дiзнався, що того поховано на Байковому цвинтарi, i зробив це не хто iнший, як Хруст. Це здивувало Чакоса, бо у хазяїна вiд нього не було таємниць. А ще бiльше здивувало, що Реус жив iз Серафимою. Щоб запiдозрити Серафиму, не треба великих зусиль. Так Чакос вийшов на Калениченка. I тут його очiкувала несподiванка. Обидва вони загинули за досить таємничих обставин. I Чакос, потираючи руки, вирiшив дiяти.
10
Напевне, Серафима почувалася самотньою. Хоча це тiльки припущення: нiколи не скаржилася, а жила, наче у воду дивилася. I вона не могла без союзника. Ночами, густими вiд мрiй, — мрiї заповзали пiд її шкiру, болiсно i солодко, — згадувала Реуса. I десь у глибинi душi була вдячна колишньому, у всiх сенсах, майору. Вiн лишив їй два десятки досьє, трохи грошей i до десятка рецептiв отрут, що вiн напитав то у циган, то у бродяг, а то i повизбирував по бiблiотеках. А ще в їхньому сховку вона надибала до трьох десяткiв паспортiв, заготовок, порожнiх бланкiв. Це була спадщина Шпулi й Калениченка. Зустрiвшись знову з Лєрою, вона вiдчула мiцний ґрунт пiд ногами. Вона не дала новiй пристрастi розтягнутися на мiсяцi. Вона змусила Лєру придбати оранжерею i ростила там не самi троянди. Лєра чудувалася. Їй навiть це iмпонувало, її iнтригувало, i вона прямо пiсяла кип'ятком. Виходило так, наче вона намацала сенс у життi. Iлюзiя поцiлувала Лєру в лобика.
11
Кiбець, плутаючи ногами, нарештi вибрався на дамбу. Вiн радiсно замахав руками, потiм поправив рожевi жiночi гетри на ногах. Вiн повертiв головою. Ухопив вiтер руками: раз, другий. Застрибав на мiсцi i знову почав вимахувати руками: ось, який я, менi й сьогоднi це вдалося. Потiм вiн вiдтягнув гумку на вилинялих шортах, i прямо з дамби (хо! з висоти кiльканадцяти метрiв) подзюрив у воду. Далi вiн витягнув шию, так, як люди, що зробили щось незрозумiле для навколишнiх. Кiбець починав здогадуватися, що сцяти тут не треба було. I тихенько, косячи поглядом на власну тiнь, подався уздовж дамби. Тут його i сцапурила чиясь рука i потягнула до насосної станцiї. Рука була мiцна i мiцна, тому Кiбець спробував закричати. Але з'явилася друга рука, яка садонула його спочатку пiд щелепу, а потiм дала гучного запотиличника. Кiбець нарештi заспокоївся, повис ганчiркою i, заплiтаючись ногами, вiддався на волю руцi.
Север'ян затягнув мiсцевого божевiльного Кiбця до насосного вiддiлення. I почав з ним розмовляти. Кiбець лише пускав соплi, кричав, тож довелося його садонути пiд дих, а вже потiм дати льодяникiв. Кiбець недовiрливо глянув на лискучий пакунок. Потiм узяв, наче мавпа, розiрвав зубами й запхав цiлу жменю до рота. Север'ян сидiв напроти нього, у головi гупали водянi насоси, вiн курив i чекав, поки Кiбець пережує. Божевiльний закiнчував з однiєю жменю i брався за iншу, не забуваючи облизати липкi пальцi. Нарештi, десь за пiвгодини, у його очах промайнули проблиски розуму, i Север'ян подумав, що Кiбець не такий вже й iдiот. Токсиколог витяг фотокартку i тицьнув пальцем у Серафиму й Настю.
— Ти знаєш їх?
Кiбець почав терти свого рудого чуба, крутити головою i ховати очi. Вiн знову видурював у Север'яна льодяники. Але той лише пустив йому сигаретного диму в очi.
— Де ти бачив їх?
Кiбець, не дочекавшись нiякої винагороди своєму мавпуванню, ствердно, як це роблять блаженнi, тицьнув пальцем у Настю.
— Ця мертва!
Север'ян не прибирав фотокартки. Кiбець цiлу хвилину лупив переляканi очi, а потiм сказав:
— Ця сiла на паровоз i поїхала.
— Сама?
— Товстий чоловiк. А приїхала з iншим.
Север'ян пiдсунувся ближче, шаснув рукою до кишенi i витягнув шоколадку. Покрутив перед носом у Кiбця.
— Де ти їх бачив? Розкажи. Я дам тобi багато шоколаду. Ням-ням, — скрив вiн обличчя.
— Ням-ням, — повторив Кiбець.
12
Чакос дивився, як мiлiцiонер розливає горiлку. Це був капiтан з голомозою головою, стомленими очима, важкими рухами, як i належить людям його професiї. Коли горiлку розлили, обидва чоловiки мовчки випили, закусили малосольними огiрками й утупилися один в одного.
Обом, швидше за все, було неприємно. Вечiр сповзав на день, як непрана ганчiрка — дощi, передвiсники осенi, мили мiсто вже тиждень. I всiм це обридло. Зрештою, капiтан потягнувся був до пляшки, але облишив, сказав:
— Ну, i для чого воно тобi?
— Треба, — Чакос подивився якось убiк.
— Ну тодi слухай. Ми не знаємо, кого там знайшли. Зрозумiло? Калениченко казав, що їде до Реуса. I з усього видно, вiн там i був. Але коли все ото загорiлося, то ми знайшли тiльки одного. Другого не було. I те, що ми знайшли, могло бути i Калениченком, i Реусом разом. Утямив? Калениченка пасли давно. У нього кiнцi якiсь там були, грошi вiн брав страшнi. Ще тиждень, i його погребли б. Свої. Розумiєш? Тому краще його для усiх було поховати, — капiтан розлив горiлку. — От. А щодо тiєї дiвахи — хто його знає. У неї яка прописка? Не знаєш. От i дiзнайся, а там розберемося. Тут, щоправда, одна, схожа на неї, з Фiксою плуталася. Так, саме з тим Фiксою, що його на Басейнiй братва порiшила за бєспрєдєл. Я пориюся у справах. Але нiчого не обiцяю. Справа закрита, i там нiякої Серафими не значиться. Це я тобi точно кажу. Була циганка, так, циганка, але i ту вiдпустили за… Не знаю точно за що вiдпустили, — капiтан одним духом випив горiлку. Чакос витягнув двi стодоларових купюри, поклав перед капiтаном.
— Дива просто, — сказав вiн, потиснув руку капiтану i, бiльше нiчого не кажучи, вийшов пiд дощ.
Шум на вулицi трохи його заспокоїв. Чакос ткнув сигарету в рота. Потiм рвучко витягнув мобiльник i подзвонив:
— Слухай. Тодi Хруст повинен бути в курсi? А?
— Напевне. Що ти вiд нього приховаєш, — була вiдповiдь.
— Тодi старигань грається з вогнем, — пробурчав Чакос бiльше для себе.
— Так, i ще одне, — прошипiло в трубку. — Я забув тобi сказати: ми там знайшли купу всiляких колб, склянок рiзних. Ну ти розумiєш. Напевне, Реус переганяв наркоту зi своєю пасiєю. А мо' вони рулили разом з Калєкою.
— Дiла, — сказав Чакос i вирубив трубку.
13
Те, що Серафима жива, для Север'яна не було несподiванкою: людина, яка в життi переважно спiлкується з покiйниками i має справу з їхнiми нутрощами, навряд чи здивувалась би чомусь у цьому свiтi. Проте Север'ян вбачав у цьому логiчне продовження своїх пошукiв. Вiн дивився, як Кiбець запихає до рота шоколаднi плитки, нервово курив, поправляючи окуляри. Нарештi Кiбець доїв i поляскав себе по пузi долонями. Север'ян терпляче очiкував. Пiшов дощ, важкi краплi гухнули по жестi. Кiбець утягнув голову в плечi й посiк очима навсiбiч, показуючи, що йому страшно. Крiзь вiкно було видно шматок неба, частину пiрсу й дамби. Сплюнувши, Север'ян звiвся на ноги, погрозливо насупився.