ЧАСТИНА ШОСТА
1
Їй подобається, що тут немає звичних запахiв. Густих, що населяють щоденно поверхню її життя. Тут золота пустота i розкiш, чужа, але пишнота. Дещо нагадує оранжерею. Тут марнославством наповнено всi три поверхи — включаючи продавцiв, вантажникiв, менеджерiв, касирiв, просто вiдвiдувачiв. Блискучий до трiску свiт слюдяних вiтрин, забитих золотом, хутром, гамбургерами. Увесь свiт цей обертався, як налагоджений добре механiзм, i вона, справдi, вважла його моделлю свiту великого. Цикаднi ритми сну, перерванi безсонням, годиннi пояси, магнiтнi поля, земне тяжiння, психомоторне збудження — бенкет для її уяви й мiзкiв. Вона перемежовує фантазiю з реальнiстю. Життя наповнює її, як порожнiй глек.
Удома на неї чекає улюблений фiльм — чорно-бiлi картинки, — пухнастий кiт i непробивна тиша велетенського двору. Бiльше їй зараз нiчого не потрiбно. Хiба що мiж ногами у неї завжди пожежа. Серафима дивиться на величезний скляний мурашник з купами золота, i їй вiд однiєї думки так бридко, що хочеться повернутися до мiстечка на березi моря. У неї немає жалю за тим, що втрачено. Напевне, вона отримала те, чого хотiла, i треба рухатися далi. Нiчого особливого не вiдбулося у її свiдомостi: люди, подiї, роки — мотлох, що його треба перiодично позбуватися. А ще вона вчиться. Вона любить свого учителя — смiшного, в окулярах, з одним трiснутим скельцем. Вона подарувала йому на день народження новi, у золотiй оправi, але вiн вiдмовився. Вона встала, осмикнула спiдницю. Обдивилася себе у дзеркалi — вона вифарбувана, скули загострилися, лiнзи зробили очi карими, невелика операцiя пiдсмикнула нiс. Чайного кольору романтичнi очi. Коли вона дивилася на себе, нову, у дзеркалi, то неймовiрно збуджувалася, наче зустрiлася з незнайомою жiнкою.
Серафима йде помiж рядами пiд скляним куполом серед неземних запахiв i вiтається. Вона лише помiчник менеджера. I це її влаштовує. Зараз вона поверне бiля тiєї бiлявки з тiлом бiатлонiстки, ворушкими циганськими очима, з навичками крадiйки. Вона пройде, гляне на круглi груди, зовсiм не великi, широкi трохи, як для жiнки, плечi, красивий зад i довгi ноги, i пiде. Вона пiде до менеджера iз хтивим поглядом, рожевою пикою, i маленьким членом. Вона задивляється на жiнок бархатистим поглядом. I тому задивляється на них, що не може спати з тими чоловiками, якi їй до вподоби. Надто великий ризик. Так вона себе переконує, i, напевне, це правда. У нiй давно немає провiнцiйної скромностi. Вона не мiмоза, але дечого прагла осторонитися. Серафима вiдкриває дверi, i вiн одразу навалюється на неї, кладе на стола, обличчям донизу. Вона має вдавати пристрасть, i вона вдає її. Доки це її влаштовує. Але сьогоднi ритм у мурашнику порушився.
Вона це вiдчула вiдразу. Обтрусившись, закурює метолову сигарету, дивиться на запiтнiле обличчя менеджера, на руку з пляшкою коли. Серафима з ним майже не говорить. Вiн каже, мов до себе:
— Сьогоднi ти була кльова!
Кивок голови. Струмiнь диму в бiк чоловiка, той вiдмахується.
Серафима точно не пам'ятає, скiльки разiв за пiвроку це повторювалося. Вона докурює сигарету i збирається йти. Вiн порпається в паперах. Потiм каже:
— Може пiдемо сьогоднi кудись?
Серафима манiрно смикає плечиком, лiвим. Треба мовляв подумати. Вiн стискає губки, щоки в нього тремтять.
— I що ти скажеш дружинi? — нарештi говорить вона, думає про бiлявку з циганськими очима, i жар у животi розпалюється. «Але блонда любить сiм'ю, як не парадоксально», — сама собi повторює Серафима.
— Ну й сиди в лайнi! — кричить менеджер.
Пiдняте плечико, чистий погляд, нiчого особливого не трапилося. Вона тушить сигарету в попiльницi i йде, погойдуючи красивими, налитими жагою стегнами.
2
Зовнiшнiсть Васьки Балуєва, менеджера одного з вiддiлiв торгового центру «Глобус», завжди викликала у однокласникiв смiх: непомiрно короткi руки, товстий тулуб, банькатi вибалушенi очi, вiчно розтулений рот. Проте Васько мав меткий розум молюска, що серед планктону мiг худо-бiдно, але прожити, непомiтно, пожираючи той планктон. Вiн закiнчив успiшно школу, вуз, i вiдразу отримав роботу. Нiхто в ньому не вбачав анi конкурента, анi серйозного бiзнес-партнера. Саме це було причиною зневаги дружини й водночас успiху в жiнок, якi давали залюбки. Спочатку йому, а за пiвгодини — i його пiдлеглим, навiть вантажникам. Серафима виявилася не з того десятка: рiвна спина, нiжний погляд, стриманiсть i нерозбещенiсть. Казали: «Вона або щось знає, або щось задумала». Тому, утомлений вiд розкидистих своїх рогiв, Васька Балуєв вибрав її з усього персоналу. Вона погодилася не вiдразу, а за тиждень, та й то, якось так спокiйно, невимушено, наче вони знайомi тисячу рокiв. Вася звик тримати її, небалакучу, при собi, наче шафу чи щось iз канцелярського приладдя. А тому того дня, коли вона вiдмовилася з ним кудись пiти: на шашлики, до театру, на Володимирську гiрку — аби трахнутися просто на лавцi — це його розлютило. Чому — вiн i сам би не дав вiдповiдi. У школi його дражнили нетрахнутим пiдаром, тож все своє подальше i свiдоме життя Вася викроював по шматочку для себе образ мачо.
До того ж, сьогоднi в клубi «Нiколь» мала вiдбутися вечiрка, куди вiн хотiв повести Серафиму i потiм примусити при всiх виконати танець живота, а може i стриптиз. Настiльки Васька був певен своєї влади над Серафимою. Вiн вискочив зi свого «Опеля» i вiдразу визвiрився на кодло малолiток, що почали терти i милити йому скло. Давши вихiд лютi, вiн зайшов до «Нiколь», де на нього за окремим столиком чекали четверо друзiв. Його вiтали Борька Кравець, менеджер у «Метроградi», Капустiн Вова, редактор еротично-розважального сайту, головний редактор часопису «Спорт i думка» Нiколаєнко Вадим, а також журналiст якогось гламурного часопису Iван Бабакiн. Васю стукали в пузо, ляскали по плечу четверо майже однаковiсiньких приятелiв. Що з вигляду, що за кiлькiстю задiяних нейронiв.
Спочатку вони з'їли по салату. Потiм випили по п'ятдесят. Похизувалися один перед одним успiхами, як завжди перебiльшеними. Замовили ще по п'ятдесят «Блек Лейбл» i пiсля цього вирiшили пiти на стриптиз. Iван Бабакiн засперечався. Його пiдтримав, несподiвано для всiх, Васька Балуєв, який вирiзнявся з-помiж усiх неабиякою хтивiстю. Тодi вирiшили випити ще, а там видно буде.
За четвертою Васька Балуєв побiлiв, вилупився на Борьку Кравця, потiм скрутив йому дулю i зареготав, просто тобi демонiчним смiхом. Таких фiнтiв вiд нього не чекали. Боря попросив, щоб той вибачився.
Але Васька став на чотири i загавкав спочатку на Борьку, потiм На Вовку, потiм — на Вадима. Його трiснули легенько по головi, i вiн розплакався. За хвилин п'ять заспокоївся. Через пiвгодини Васько сказав, що у нього рiже в животi. Хлопцi мовчки показали на туалет, куди той й побрiв, слухняно, мов дитина. I нiхто в цьому поганого нiчого не вгледiв. Але минула година, поки Ваську кинулись шукати. Згадали про туалет. Там стояла черга з трьох пiддатих мужикiв, якi грюкали з усiєї сили. Покликали охорону. Висадили дверi. Васька Балуєв лежав на пiдлозi зi спущеними штаньми, обличчям у купi фекалiй. Викликали швидку i наряд мiлiцiї. Але до тями вiн не прийшов. Лiкар швидкої констатував смерть: асфiксiя вiд фекалiй. Слiд додати, власних. Нiчого особливого нiхто не побачив i тут, а тому Ваську Балуєва мирно поховали. На похоронi були всi його пiдлеглi, зокрема й Серафима. Вона поклала на його могилу розкiшну орхiдею. Нiкого це не здивувало.