Приходить головлiкар. Серафима усмiхається. У головлiкаря йде обертом голова. Серафима вже складає план. Вона розумiє, що до цього часу була дилетанткою. Вона користувалася всiма пiдручними матерiалами. В останнiй отрутi змiшано всi можливi алкалоїди й металевi отрути. Їх налiчувалося десь до сорока п'яти. Нiкотин зiпсував усе. Але будь у неї бiльше пiдручних засобiв, картає вона себе, цього б не трапилося. Головлiкар намагається розпитати про причину. Але Серафима тупо говорить: п'янка, багато курила, а у мене неприйняття нiкотину з дитинства. Вона бреше, по-дитячому бреше. Лiкар Юрiй вiрить. Тому що другий аналiз кровi нiчого майже не дав. Вiн заспокоюється. Токсиколог спросоння щось сплутав-таки або халатно поставився до справи — мало кого вранцi голяком привозять з вулицi. I вiн iде, а Серафима проводжає його довгим поглядом, i вiн ловить на собi цей погляд. Несподiвано пiд ранок у неї пiдiймається тиск i затим — рiзко знижується, i вона впадає у прострацiю, по хвилi приходить до пам'ятi i кричить, щоб їй дали алое, навiдрiз вiдмовляється вiд заспокiйливого, потiм, наступного ранку западає в кому. Реанiмацiя. Серафиму витягують, але дорогою звiдти вона шалено рахує i повторює вголос якiсь числа. Всi гадають, що це номери телефонiв. У палатi вона розумiє, що справдi помре, якщо не принести флакончика з-пiд улюблених парфумiв Лєри, що стоїть на найвиднiшому мiсцi. Отрута дiятиме щоразу з дедалi коротшим i коротшим iнтервалом, раз за разом, доки не настане кiнець.
Коханець не приходить, але її вiдвiдує його помiчник. Вiн приносить грошi, продукти, i, на її прохання, лишає мобiлку. Серафима видзвонює Орхiдею. I та погоджується заїхати до неї додому. Проходить довгих двi години. Орхiдею не пускають. Нарештi хабар все залагоджує. Флакончик у руках. Орхiдея поруч, i Серафима благоговiйно втягує її запах нiздрями. На ранок у неї рум'янець на щоках i веселий погляд. Приходить слiдчий. Зараз вiн таки говорить: необхiдно знати, що трапилося. Вiн мовчить, але йому вiдомо два випадки незрозумiлих смертей у її офiсi. Серафима розказує зовсiм неправдоподiбну iсторiю: двоє молодих чоловiкiв намагалися зґвалтувати її в таксi. Залили горлянку горiлкою чи ще чимось. Отямилася вона бiля свого будинку.
На психопатку вона не подiбна. I їй вiрять. Слiдчий просить панi, щоб та як одужає, написала заяву. Вони знайдуть цих негiдникiв. Коли вiн iде, у Серафими — панiка. Вона дзвонить до свого коханця i просить забрати її в кращу клiнiку. Все вiдбувається швидко. Її забирають, а через тиждень вона вже може пересуватися по бутiках з таким виглядом, нiби нiчого її не цiкавить. Окрiм головлiкаря. I Орхiдеї.
Серафима неуважна, забуває купленi речi, забуває взяти решту на касi. У неї часто болить голова. Погляд розсiяний — то зупиняється на якомусь предметовi, то спрямовується кудись далеко, i усмiшка блукає її красивими устами. Вона багато пише. Пише вiд руки, круглими школярськими каракулями. Вiршi незграбнi. А потiм береться за сповiдь. Нiчого особливого у її життi не вiдбувається. Коханець вiдходить на другий план. I вона бiльше зараз нагадує подобу колишньої Серафими. Її розум, як завжди чiпкий, займають чоловiки i жiнки. Думки пливуть, наче сонна рiчка. Її бiльше хвилюють почуття i свiт, що розлягається широкими полотнищами перед її очима. Напевне, вона щось починає розумiти, а може просто ще не позбулась пiсляреанiмацiйного стану. Вона шкодує про те, що наробила, i тихо плаче, занотовуючи все, що знала про свої жертви, до великого зошита. Серафима приходить до знайомого лiкаря, i вони довго говорять на рiзнi теми, важливi для неї i смiшнi для Юрiя. У неї навiть виникають якiсь почуття, але вона не знає, як їх висловити. Зараз вона знову та шiстнадцятилiтня Серафима з мiнiмальним життєвим досвiдом i розвитком чи не семирiчної дитини. Але це скоро минає. Вона повертається на роботу. I її зустрiчають тут ледь не як героїню.
9
Це був Реус. Вiн не мiг помилитися. Про нього вона розповiдала довгими безсонними ночами, коли Север'ян навчав її правильно змiшувати iнгредiєнти. Зараз вiн бачить свою Серафиму вже не так, як ранiше, i не очима Реуса. Щось зовсiм iнше починає дiяти, ведучи його заплутаними вуличками передмiстя — купи смiття, люди з брезклими обличчям, калiки, пiдлiтки-педерасти, наркомани, сифiлiтики. Вiн iде за жiнками: одна — та, що груба й добродушна — тримає попiд руку матiр Серафими (вiн навiть її iм'я забув i не мав охоти знати). Вони переходять колiї, кiлька порожнiх поїздiв, вагони котрих з вибитими вiкнами, нагадують тiчки собак. Вiн розумiє: щоб спуститися в таємницю, треба випити повну чашу скорботи. Хто промовляє йому цi слова? Север'яновi все одно. Вiн уперто думає про Серафиму: про її тiло, про гострий розум, а решту вiдкидає. Вiн розумiє, що вiд аномалiї до норми — один крок, якщо ти знаєш, де межа нормального. Нарештi вони пiдходять. Це колишня будка залiзничника. Товста жiнка говорить, що вона придбала її за цiлих п'ятдесят баксiв. Благо, прописка була i паспорт. Їм вiдмикають дверi. Маска iз шрамiв, рубцiв, опiкiв. Двi щiлини очей, залитих сивухою. Маска кричить. Север'ян хапає обпеченого за горлянку. Товста б'є його по головi пляшкою. Останнє, що вiн бачить сьогоднi — байдуже, навiть задоволене обличчя матерi Серафими.
10
— Ось так, — говорить вона i перехиляє Орхiдею. Їй урвався терпець. Вона кладе її на живiт, пiдсовує руки спритно пiдниз. Орхiдея не чинить опору. Вона м'яка i податлива, i обличчя просвiтлене, саме так, чисте обличчя з пекучими карими очима, що переходять зараз у темний, майже чорний колiр. У нiздрi б'є терпким, помаранчевим запахом. А ще парфумом iз розбитого флакончика. Серафима намагається тримати себе в руках. Головне, не пуститися берега. Але вона хрипить, стягуючи лахи з Орхiдеї. Це так довго тривало. Довгi днi i ночi. Запах полину, мигдалю плюс ангiдрид. Пекельна сумiш. Якщо ти, кицю, цього не розумiєш, то краще б тобi було втекти звiдси, — проходить думка. Орхiдея повiльно перевертається на спину i розставляє ноги. Бiлий круглий живiт, розтуленi уста. Ось так, люба, ось так. Вона опускає голову їй мiж ноги, i падає непритомна. Орхiдея кричить, затуливши рот руками. Серафима за хвилину приходить до тями. «Це тебе так люблю», — говорить вона, одними вустами говорить. Дзвенять дзвiночки вгорi. Маленькi срiбнi дзвiночки. Орхiдея опускається на колiна i говорить, що треба йти. I вони їдуть синiм вiд ночi мiстом. Таксист запам'ятовує їх. Вiн запам'ятовує все до деталей. Навiть колiр очей Серафими: та дiвчина, скаже вiн, знiмала лiнзи. I очi у неї, як сталь, i божевiльнi, а до цього — дiвка як дiвка, так, дiвка як дiвка.
11
Реус кричить, як божевiльний. Крiзь залитi кров'ю очi Север'ян бачить, як безброва, синьо-червона пика корчиться вiд лютi, а ошпарки замiсть рук гамселять товсту жiнку. Покiрна, вона приймає побої. Нарештi маска схиляється на ним, пiднiмає. «Ти знав цю гадюку?», — говорять залишки губ. Север'ян киває головою. Реус мочить ганчiрку горiлкою i протирає йому рану. За хвилину вони сидять i п'ють, а жiнки стоять i дивляться. Несподiвано Реус хапає за волосся матiр Серафими i дико рже, нахиливши над своєю матнею.