Выбрать главу

Я не вживатиму банальних і затертих слів, на кшталт, я вас люблю і не можу без вас жити. Але я перестала сприймати себе поза вами, розумієте, але яке це уже має значення… Не знаю, до речі, чи змогла би сказати вам колись ”ти”, хоча чула, що, принаймні, у ліжку “ви” відпочиває. Але я то уявляла вас своїм коханцем, то ніяк не могла накласти ваш вимріяний образ на ці події за метр від підлоги, може, тому, що не мала жодного досвіду плюс ваша малоземна відстороненість…

Так соромно згадувати, як я відшукувала причини, щоб зустрітися з вами наодинці. То перепитувала про домашнє завдання, то просила додаткової консультації, дивлячись на вас так благально, мовби я прохаю помилування в ідеолога кривавих насильницьких жертвопринесень. Ви нічого не помічали (чи вдавали, що не помічаєте, такий недоступний оракул минулих подій, шляхетний архіваріус із високим геніальним чолом), ніколи не сердилися. Завжди мали приготовані клішовані відповіді, скажімо, загляньте у параграф дев’ятий, подумайте над додатковими запитаннями, які я подавав на передостанньому уроці у листопаді. А я, досконало вивчивши мову вашої, Северине Івановичу, міміки, не запам’ятовувала цих увічливих дидаскальських напучувань — та й хіба параграфи чи підпункти були мені потрібні? — червоніла і перепитувала. Одного разу ви сказали мені, що коли є проблеми із запам’ятовуванням, слід вживати вітаміни та мікроелементи, а також краплі Береша.

І такий жаль мене тоді огорнув; ви ж спеціально мене мучите, жодного ласкавого слова чи прихильного погляду, ніби ви боялися, що я змієлов-ворожбит і загіпнотизую вас, примушуючи здійснити вчинок поза нормативом стосунків учителя та учениці. Я назвала вас тоді подумки “Крапля Береша”, а потім до вас, мій колишній наставнику, це прізвисько прилипло. Найцікавіше, що ніхто так і не здогадався про творця цієї кумедної словосполуки.

— Чий зараз урок?

— Краплі Береша!

— Хто класний керівник у 8-В?

— Крапля Береша.

— Дєвки, наша Дарця втріскалася у краплю Береша!

А скільки разів ви мені снилися! Заходите до класу, величезний, як потворний японський двістікілограмовий борець, шум і гармидер. Усі перекидаються стільцями, вибачте, пісяють на парти і ваш стіл, п’ють пиво і заковтують піґулковані легкі наркотики, а ви стоїте посеред класу, як дерев’яний поганський божок, а потім підбігаєте такими мініатюрними крочками до мене, хапаєте за волосся і… б’єте головою до дошки: “Чому не вивчила параграф двадцять шостий? Треба краплі Береша вживати!” Всі регочуть, навісніють, мені — від удару — чолом котиться крапля крові і гупає на підлогу. Хтось перепитує, чи це не крапля Береша на долівці, а ви (навколо зловісний регіт) ошкірюєтеся, наче шакал, і проганяєте мене з класу!

Або ми з вами на проході, але вже темно. Я заманюю вас у велику і порожню чужу кімнату, там чомусь валяються закривавлені обрубки курей і черепах. Я беру вас за руку і тягну до монументального ложа з чорного дерева. Шепочу щось ніжне-ніжне, а ви вириваєте руку, протягуєте мені замість цілунку… коробку із чорним написом “Краплі Береша” і щезаєте. Чужу і порожню кімнату наповнює раптовий вітер. Він вибиває вікно — трах! трах! — у яке влітає лилик. Кажан зненацька розростається до ваших розмірів, силкується мене зґвалтувати, він такий сильний, які страшні кажанячі обійми… Прокидаюся із зойком і мокрим чолом.

Ходила я зливати на віск. Бабця така ветха, мовби із позаминулого століття виринула, одразу схопила гроші, а рука цупка, наче обценьки. Зіллячка, образочки, щось метляє руками і приказує. Через шатена, дитино, туск маєш біля серця, він не любить тебе, дочко, він хитрий, біди не оберешся, віск ліпиться у недобрі знаки, дочко, блондин молодесенький за тобою сохне. Ще приходи, дитино, віск декілька разів треба зливати, віск тобі всю правду скаже, що їла, як спала, що на серці, що під серцем і над печінкою…

А я, дурепа, замість того, щоб послухати старушенцію і кинутися в обійми блондина (знаю, хто це, він з паралельного класу), написала вам… записку. Подібно, за вашими словами, закривали власними грудьми вогнедишні доти у роки ВВВ не герої, а очманілі від спирту і страху пересічні солдати…