Але… якщо у нього немає телефону? Я ж нічого не знаю про спосіб життя свого солодкого мучителя; може, він винаймає якусь хибарку, відрізану від світу, навіть не маючи у нашому місті власного помешкання? Може, його батьки як чесні пострадянські трударі двадцять п’ять років стоять у черзі на проведення цього, далеко не найсучаснішого засобу зв’язку? Може, йому банально відімкнули телефон за неоплату? У будь-якому сюжеті без слухавки — кранти, зливай, Дарцю, воду…
Після уроків телефоную додому, мовляв, екстрене зібрання танцювального гуртка, я ж непогана танцівниця (забула сказати), але хіба цим його зачаруєш? Іноді хотілося стати професоркою історії середніх років, що є його (як це називається?) науковим керівником дисертації; але невідомо, як би він сприйняв такий реінкарнаційний переступ.
З батьками владнала, що затримаюся, тобто з мамою, бо тата не було вдома, він — бізнесмен, часу обмаль. Уже 1830, більшість другозмінників порозбігалися, але здається, що у нашій школі все одно знайдеться кому швендяти якщо і не до ранку, то, принаймні, до півночі. Чому вони не розходяться, таке враження, що наша рідна загальноосвітня підживлює вітаїстичні сили запізнілих блукальців її коридорами, неначе земля — міфічного Антея.
Нарешті малознайома вчителька кудись вийшла, двері не причинила (я, наче Холмс і Ватсон, уже півгодини пасу очима учительську, як заборонену дванадцяту кімнату з казки). Все! Або зараз, або ніколи! Залітаю у двері, як несамовитий самум, зирк-зирк — є список! Ура! Швиденько переочую стосики нецікавих цифросполук і — знову неймовірно пофортунило! — “Олелькович Северин Іванович”, а навпроти — найважливіше для мене сплетіння арабських чисел. Залізно запам’ятовую, про всяк випадок ще переписую у заготовлений наперед клаптик і знову вилітаю з учительської, як смерч. Ніхто не помітив мене, дякую вам, ангели і архангели!
Пройшла метрів чотириста, додому, на щастя, недалеко, і такою пусткою чомусь повіяло… подумаєш, подія, бо вдалося його телефон свиснути… Що далі, Дарцю? І така втома упереміш із апатією нахлинула на мене, що засинала уже дорогою. Прийшла і через півгодини опинилася у химерних обіймах — як там його? — Морфея…
Неправдоподібно-розпухле Северинове “я” мучить усі наступні дні так, мовби світ зійшовся клином на одній людині, мовби планета спорожніла і залишилося нас двоє. Така рафінована мука: думати про нього, домислювати його до рівня власного вимріяного символу. Напевне, мені уже не треба з ним зустрічатися, доста лише цієї безплотної абстракції… Любить не любить, чіт чи лишка, телефонувати не телефонувати? Так приємно усюди-усюди тягати цей зіжмаканий клаптик паперу з його приватним номером, хоча випалила би цю цифрозлуку напам’ять і при сорокаградусній температурі. Знаєш, що можеш у будь-який момент набрати номер, так солодко і сумно стискається дурненьке серце; яка відповідь буде, питаєте? Вочевидь, це уже і не найважливіше… Бо для мене світ змінив кольори, хочеться ходити до школи, адже кожного дня є ймовірність його побачити.
Але… Дарцю, постій… Ти була такою сміливою, викрадаючи номер телефону, а куди поділася мужність, коли слід зробити задумане? Але хіба мужність є найкращою якістю при… що там казати… Сором чи страх тебе спиняє? І те, і те? А може, не варто телефонувати, адже якщо він мене не любить, то навіть усі українські АТС не допоможуть… Але… ще раз спробую… щоб потім не каралася, мовляв, була безвільною і пасивною. А він колись сказав на уроці, що людина є ковалем власного щастя чи нещастя. Хіба я винна, що не мислю поза ним повноцінного життя?
Отже, телефоную. Непогано було б попередньо випити міцну каву плюс 50 грамів коньяку, бо обкуритися страшно. Мушу прийняти допінг, бо удруге уже так — з моста у воду — не насмілюся. Вирішила телефонувати з дому, батьків немає, знайти для мене у капусті братика або сестричку вони так і не спромоглися. Вихилила з батькового бару п’ятдесят грамів доброякісного алкоголю, у пляшку долила води, він не помітить. Серце так тьохкає, мовби іду на ешафот. Може, я неправильно люблю, бо хіба таким буває кохання?..
… Зараз він підніме слухавку і скаже замогильним спокійним голосом: “Дівчино, ви переплутали номер” — “Як, хіба ви — не Северин Іванович” — “Я — Северин Іванович, але не той, котрого ви собі вилеліяли у цнотливих снах. Вам не слід зі мною знатися, бо я здатен лише занапастити”-“Я… я… вас… лю…”-“Ще раз зателефонуєте або будете шукати причин для зустрічі — начувайтеся”. Тріск, короткі гудки…