— Дайте хоч 5 гривень, дурно вам грав чи що… З конси викинули… Куди ти мене привів, Святік?..
Живописець якось дурнувато посміхався. У сусідній кімнаті схлипнула дочка. Вчитель похапцем, майже у лунатичному трансі від протилежних емоцій, вишукав 2 гривні копійками. Фігура, взявши копійки, заговорила знову:
— Пішли, Святік, закрий горілку корком, візьмемо, там ще 200 грам…
Похитуючись, фігура хотіла вкласти скрипку у футляр. Аж раптом промимрила:
— Хрен з ним! — і заграла знову.
Звуки напівбога ще раз кинули вчителя у нірвану дива. Все… Стихло… Скрипка потрапила до футляру.
Виходили. Живописець пробелькотів якісь необов’язкові вибачення. Музика вперше глянув господареві в очі, знову перетворюючись на фігуру, з-під повік котрої раптом якось рвучко і несподівано викотилася одна сльозина і впала на коридорну підлогу.
Вийшли, щось хапливо белькочучи на сходах. Вчитель повернувся до кімнати і, хитаючись від щойно пережитого, краєм ока спостеріг, що на місці сльозини музиканта із товщі коридорної підлоги моментально виросла химерної краси квітка, назви якої він не знав…
1999 р.
ІЗ ЦИКЛУ “ЗЛІ ОПОВІДАННЯ”
МОЛИТВА МІЗАНТРОПА
Чому я почав ненавидіти брутальний навколишній трагіфарс? пародію ніцшеанської людини? снікерсових чоловічків і спрайтових дамочок? Цей снікерсовий чоловічок повинен заради власної кар’єри, нікчемної, жалюгідної власної кар’єри, що нікого не цікавить, окрім чоловічка та його так званої коханої жінки, модно цей біологічний підвид називати сексуальною партнеркою, так-от, він повинен заради власної кар’єри уміти пролити, як воду, кров іншого снікерсового чоловічка або, наприклад, вибрати йому око чи вишпортати селезінку (але це при умові, що снікерсовий чоловічок робить кар’єру хірурга).
Також він повинен вміти викохати і випестувати маленького собачку, кожен день власноручно годуючи це зворушливе створіння. А коли песик полюбить його, коли буде прив’язаний до безликого снікерсового чоловічка, як ніхто в світі, вхопити свого улюбленця за ще маленьке горло і, бачачи сльози благання і відчаю у собачих очах, повільно задушити пестованця шкіряним ременем. Є ще інший спосіб, котрий дозволяє для слабодухіших снікерсових чоловічків головний теоретик кар’єризму — пан Іван Іванович Іваненко-Іванчук. Він полягає в умертвлюванні улюбленого песика, що плакатиме найкривавішою сльозою, способом нанесення вогнепальної рани через ротову порожнину, тобто, відкидаючи жаргон криміналістики, вистрілом у рот.
Спрайтові дамочки мають чудово знатися на властивостях отрут, пам’ятаючи, що одного візантійського імператора методично, але неправильно, отруювали декілька років. Головний практик кар’єризму — пані Жанна Жанівна Іваненко-Іванчукова рекомендує глибоке і скрупульозне освоєння для такої мети декількох специфічних галузей біологічної освіти (із проханням безжально викинути з голови наївну фольклорну архаїку про довге жіноче волосся і короткий розум). Спрайтова дамочка повинна вміти отруїти при потребі навіть батька або нехай майбутнього батька своєї дитини, якщо вона була такою дурноголовою і дозволила себе потовіцити; краще, звісно, тут не доходити до крайнощів, пам’ятати про своїх вірних і надійних друзів — засоби контрацепції.
Але було б наївною помилкою вважати, що спрайтова дамочка може лише труїти, руйнувати, нищити. Заради культового божества-кар’єри вона повинна вміти зваблювати, притягувати, навіть висаджувати силою на власне животворне лоно. Як любить повторювати пані Жанна Жанівна, орієнтуйтесь залежно від ситуації, мої найдорожчі і найлюдяніші.
Окрім снікерсових чоловічків та спрайтових дамочок, є ще цілий загін глибоконародних політиків, кришталево чесних бізнесменів, подвижників-науковців. Про дві перші категорії говорять більше, чомусь забуваючи, ображаючи та обділяючи пильною суспільно-політичною, коли хочете, громадсько-культурною увагою подвижників-науковців.
Не всі науковці є подвижниками, не всі подвижники є науковцями. Є науковці-передвижники; але цур і пек цим “продвижникам”, ще звинуватить якийсь солідний діаспорний пан у незнанні рідної мови, мовляв, як вам не соромно, молодий чоловіче, а ще претендуєте на високе звання і т.д. і т.п. Отже, через сором тема науковців-продвижників закривається. Так і хочеться подратувати солідного діаспорного пана: “Тема зачиняється”; ану, тихіше, бешкетнику, кляп у рот і погляд овечки, молодець.
А школярство, студентство, наша юна нерозтлінна, антинаркотична, квазіалкогольна, високопатріотична, зовсім не прагматична; одним словом, наша любляча і страждаюча юна зміно! Припадаю перед тобою, юна українська зміно, мої дорогі п’ятнадцяти-двадцятирічні, на одне коліно, мовби запрошую даму на перший тур вальсу десь на швейцарському балі; бачите, мої дорогі, які виразні педофілічні асоціації, пробачте мені, будь ласка, старому добряку і збитошнику.