— Це що таке? — сторожко цікавиться Галя.
— Чорна тека, — неуважно відказує креслярка.
Галя, звісно, з концепцією незнайома, тож Ярці доводиться пояснювати свою любов до власноруч надряпаних логічних зв’язків.
— Інфографіка, — поважно киває Галя, тоді, зваживши на Ярчин подив, пояснює. — В мене брат був дизайнер. Тобто, і зараз є. Десь там.
Молода жінка тяжко зітхає, задивившись удалину.
— І що ж це за схема? — врешті обсмикує себе і удає цікавість.
Ярка вагається. Сказати? А, власне, чом би й ні? Скоро Галя так чи сяк дізнається — або від Нестора, або іще від кого.
— Та ось, — вона тицяє патичком у найбільший хрестик, — хочу з’ясувати, що вчинилося тут із вашим Приймаком.
— Навіщо?
— Та таке, — знизує плечима Ярка. — Однаково немає більше розваг. А як намалюється що цікаве, може, статтю напишу. Для «Інтересної газети».
Галя позирає помисливо. Тоді опускає очі на піщані ієрогліфи.
— Так? І що в тебе намалювалося?
— Є кілька версій, — завзято мовить Ярка. — Перша: Приймака убив Микола у пориві ревнощів. Друга — Приймака убив Нестор в аналогічному пориві. Та я знаю, що він у вас такий трохи хирлявий! Але ж в нього в музеї — неслабі каменюки! Тюк по голові — і маєш!
Отут уже Галя не витримує.
— Нестор… — аж схлипує вона від сміху. — Тюк по голові! Ну ти й вигадала! А труп де закопав?
— Труп? Справді, як же це я забула… — Ярка спиняється на мить, але тут-таки знаходить пояснення. — А на цвинтарі. В нього від «офісу» — крок дороги. Класно я придумала: труп — на цвинтарі?
— Ага! — сміється Галя. — Ідеальний злочин. А це що таке? — вона вказує ногою на якісь невиразно гуманоїдні фігури, оздоблені зате «крутою розпальцовкою».
— А це — бандюки, — пояснює Ярка. — Тільки вони більш для антуражу. Раз уже приїздили і шукали — то навряд чи самі його й пришили.
— Логічно, — киває жінка. — А це?
Обіймаючи схему кривобоким колом, біжить пунктирна лінія, поряд з якою — літери ТЗ.
— А! — радіє Ярка. — Ця версія подобається мені найбільше. «Тотальна змова».
— Тобто?
— Тобто Приймака убили всі — ну, власне, убив хтось один, але всі домовилися між собою цей факт приховати. Він же багатьох тут, схоже, дійняв. Отож усі змовилися, заманили і…
— Тюк по голові? — уточнює Галя.
— Ага!
Молода жінка ошелешено хитає головою, але врешті визнає:
— Клас!
— Ну ось, — підсумовує Ярка. — Тепер ти знаєш всю правду. По пиву?
Справді вряди-годи розважена Галя радісно киває, і креслярка веде її до води, де у прохолоді прикопано кілька пляшок, а в очереті тулиться пакет із Юхимовим в’яленим лящем. Від тої рибини якраз і виникла ідея закликати Галю на імпровізовану гулянку. Слід було поговорити з мамою Ніки — адже ж без неї не відбудеться нічого, геть нічого із того, що надумала Ярка.
Втім, посиденьки з рибкою містили і власну принадність. Дівчата вибираються вище, притулившись там на теплому камінні, що за невідь-яких часів попадало з вартової вежі; пообідня спека вже трохи вгамувалася, і охолоджене в лимані пиво лишень підкреслює блаженну попусту.
Відщипнувши маленький шматочок риби, Галя завмирає, споглядаючи, як вдалині повільно суне великий вантажний корабель, а тоді зітхає так тужливо, мовби на тій іржавій посудині відпливає на віки вічні щонайменше кохання її життя. Ярка і сама проводжає корабель пильним поглядом — адже ж то було чи не єдине за останні дні свідчення існування людства десь поза Вістовим.
Далеко за кораблем, десь над західним берегом, клубочаться грозові хмари; раз у раз на темному тлі блимає тонесенька, мов павутинка, блискавиця.
— Цікаво, чи дійде до нас? — роздумує Ярка. — Гарно би…
— До нас… рідко що добре доходить… — неуважно відказує Галя.
— Окрім пива — до крамниці, — зауважує руда гостя.
Галя пирхає.
— І газети «Хуторянин».
— Знаєш, — мовить Ярка, потягуючись, — а тут таки непогано. Жодних тобі ознак цивілізації — високої політики, бомжів і маніяків… Може б і варто переїхати сюди надовго — як ти…
Галя позирає зі скорбною мудрістю старої ікони.
— То так лише здається.
— Сумуєш за містом?
Молода жінка опускає плечі.