Майбутнє значною мірою — категорія контролю, влади над собою, рівно ж як і над іншими. Створити образ майбутнього, пообіцяти його людям, запалити їх баченням перспектив — таке може зробити лише той, хто володіє увагою аудиторії, має владу переконання. Чудовий приклад такої риторики — промова Мартіна Кінга про мрію, в яку він вклав стільки пристрасті і раціонального розрахунку, що просто не міг помилитися. Звісно, мрія Кінга не втілилась аж так відразу, проте поштовх був такий потужний, що зміг змінити ставлення — а отже і поведінку — багатьох. Є, безперечно, і приклади протилежної, руйнівної риторики — тої, приміром, що обіцяла народу створити з них «націю володарів» (про «світле майбутнє» вже не кажучи). Цього майбутнього так і не відбулося, звісно, оскільки прагнення до контролю набуло параноїдальних рис, і ні до чого, окрім моральної деградації, не призвело.
І все ж таки, бачення майбутнього починається з контролю над власним сьогоденням. Як то виглядає на особистому, приватному рівні? Мріючи, ми артикулюємо найпалкіші бажання, проте тільки раціональна оцінка своїх якостей може перетворити мрію на бачення. І тільки розумний розвиток цих якостей може змусити мрію здійснитися.
Занадто часто, проте, ми хибно оцінюємо власні схильності, а відтак зазнаємо невдач. Невміння ж змінити себе веде до прагнення контролювати інших. Ти знаєш, про що мова, чи не так? Ти знаєш також, як важко буває це пробачити.
Перший раз в житті Ярка готувала для когось романтичну вечерю. Готувати в принципі вона почала досить давно, та в неї й вибору особливого не було: мама, заклопотана торгівлею, прилаштувалася купувати готові страви у бабці-рознощиці, тож Ярка рано звідала романтику підпалених пирогів та гречаних котлет. Зараз же хотілося потішити Михайла чимось особливим; та й нагода випала непересічна — хлопцеві родичі поїхали на дачу, лишивши до їхніх послуг цілу двокімнатну квартиру зі зручною тахтою. Отож, Ярці бажалося звершень.
От, правда, для кулінарних вивертів бракувало єдиного — бюджету. Тож романтика виявилася класу економ: спагеті з сирним соусом та салат, що заповідався на грецький, проте, з поправкою на географію, скидався радше на «Дністер». Однак, на тлі щоденних сардельок вечеря мусила би викликати шок і зачудування.
І от, витерши трудовий піт та причепурившись, наче справжня домогосподарка, Ярка чекає на повернення свого мужчини додому. Заради більшого ефекту вона вбрала фартух з мальвами; якусь хвильку приміряла навіть тітчині бігуді, проте зі сміхом розсудила, що Михайло може й не оцінити усю ту красу. Втім, бігуді вона могла й лишити — занурений у якісь невеселі думи, Михайло навряд чи помітив би оригінальну зачіску. Він, здається, навіть саму Ярку не помітив, зосереджено розвішуючи шкірянку на «плечиках» в передпокої.
— Міську, як гадаєш, може мені піти банки грабувати? — трохи ображено питає дівчина.
— Що? — кліпнувши, дивується хлопець.
— Здається, мене ніхто не помічає, — копилить губу Ярка.
Михайлів погляд фокусується миттєво, і зразу ж набуває провинного виразу.
— Давай разом підемо. Я відволікатиму охорону хамськими витівками. Я ж це вмію, ага?
Ярка не може встояти проти цих зведених дашком русявих брів, підступає поривно, обіймає його за талію та цілує в плече.
— Я там… вечерю зготувала. Спагеті.
— Вечеря мафіозі, — сміється Михайло. — Січеш тему!
За тим бандитським наїдком хлопець трошечки відмерзає та починає усміхатися, звично випромінюючи свою веселу певність. Яке ж це серце не розтане, гадає до себе Ярка, коли він дивиться так тепло та глузливо, і коли грають на щоках шалапутні ямочки… І що, коли він дивиться так не тільки на неї?
— Як там школа? — цікавиться вона, аби відволіктися і тут-таки розуміє, що припустилася помилки — Михайло відразу припиняє усміхатись.
За хвильку, втім, відповідає на питання.
— Познайомився з класом, з керівничкою їхньою, — замислено каже він.
— І — як вони?
— Діти як діти, — похмурніє хлопець. — Стадо орангутангів. А керівничка труситься над ними, наче вони кришталеві. Бридко дивитись. Слухай, а… — мнеться Михайло. — А сардельки є?
Ярка блимає розгублено, а тоді починає сміятись.
— А я… — витираючи сльози, мовить вона. — Я хотіла — романтичну вечерю…
— О боже, навіщо? — сміється хлопець. — У нас і так — не життя, а суцільна романтика!
Він має рацію, звичайно. Він завжди має рацію. Ярка майже не ображається, підігріваючи йому сардельки. Які дрібниці, справді. А салат однаково вийшов не дуже вдалий.