Ярка смикає якусь травинку та нервово стискає її зубами — травичка несподівано гірка і солона, наче коктейль «Маргарита». Замислившись про стороннє, дівчина мало не пропускає вихід на сцену першої дійової особи: на пагорку з’являється чоловіча постать — Ярка впізнає Саніну мавпячу ходу, нині іще хиткішу внаслідок пиятики чи, може, лякливого поспіху. Звісно, він іде найкоротшим шляхом — через цвинтар, тобто школу. Там є стежина, що веде просто на берег, проте звідти слід пройти іще трохи, удовж затону та через піщану косу. Отже, у них є щось із п’ять хвилин.
Підвівшись, Ярка грюкає кулаком по стінці елінгу, чи то інакше — сараю, де Юхим тримає своє рибальське причандалля. Почувши «зараз» у відповідь, вона обходить халабуду і припускає на пошуки Нестора. Він повинен би бути десь тут, у полі зору, проте перед Яркою — чистісінький берег та шумливі оливи. Оливи! Лайнувшись, Ярка біжить далі, але невдовзі рвучко гальмує, побачивши досить несподівану сцену в оточенні сріблястих віт. Очевидячки, Нестор на свій осібний манер сприйняв пропозицію порозважати гостю… Ну, хочеться сподіватися, вона в цей момент і справді розважається! Але ж як драматично виглядатиме вся та кармінна помада, розмазана по інтелігентному лиці краєзнавця! Ну і Нестор, хто б міг подумати!
Не знаючи, як би це делікатно привернути увагу романтичної пари, Ярка вертається на кілька кроків і лементує вже звідти. Закохані рвучко розривають обійми, і дівчина зважується підійти.
— Несторе! Вас Галя кличе! — захекано мовить вона. — Там Ніка щось таке дивне каже — а ви ж просили, раптом що…
— А, да-да! — згадує краєзнавець.
— Пророцтво? — пожвавлюється отаманша. — Прямо щас?!
Ярка знизує плечима — я, мовляв, у тому не тямлю. Газетярка квапиться вперед, і Ярка дістає нагоду натякнути Несторові на те, що він став нині схожий на вождя індіанців — принаймні нижньою частиною обличчя, і краєзнавець, страшно зашарівшись, береться хапливо витиратись.
Коли вони дістаються піщаного майданчика між човнами та рибальськими халупками, мізансцена уже майже готова. Якраз неподалік Миколиного човна сидить на пісочку Ніка і бавиться у пасочки. Її мама — поряд, проте не впритул, стоїть, прихилившись до сусіднього, дерев’яного човника. За кілька кроків від них тупцяє Саня. Микола іще не підійшов, тож хлопець роззирається, не знаючи, либонь, де йому подітися. В руках у Сані — велика спортивна сумка.
Нестор та газетярка спиняються осторонь, коло елінгів, аби не заважати розгортанню подій. Отаманша позирає хижо, замало не вистрибуючи зі своїх «кроксів» від цікавості, і Саня відступає на крок, явно сполоханий такою кількістю свідків.
І тут Ніка дістає просто з піску металеве кружальце, дивиться на нього якусь хвильку, а тоді смикає за язичок, від чого над узбережжям підноситься примарне дзеленчання «музики вітру». Зараз, межи хвиль та бузкових тіней, це тихе калатання звучить настільки невлад, що Нестор здригається і починає гарячково шепотіти щось у вухо своїй супутниці. Саня ж направду лякається, випускаючи навіть сумку з рук.
— Де взяла?! — ошелешено питає він, ступивши до дівчинки.
— Дядя Ігор дав, — відказує вона, усміхаючись настільки широко, що усміх виглядає на гримасу готичної химери.
Саня нечутно ворушить губами, чи то лаючись, чи то молячись. Галя присідає коло дочки, обнімає її.
— Дядя Ігор, каже — ти свиня, — провадить далі Ніка. — Кинув його там, де темно.
Приймак-молодший тонко зойкає і розвертається, аби бігти. Проте якраз тепер до вистави долучається Микола. Він стає руки-в-боки, заступаючи хлопцеві шлях назад. Саня смикається вбік, проте з-за елінгу виходить Юхим, тримаючи в руках весло.
— Свиня забрала траву, — облизнувши губи, повідомляє Ніка. — Рила-рила і вирила. Ви-ла-ла! — сміється вона, а тоді зненацька насупившись, додає. — Він знає. Верни.
Ледь не задихнувшись з жаху, Саня ще раз оцінює шляхи до відступу. Юхим, очевидячки, здається йому слабшим супротивником, тож хлопець зривається бігти повз нього. Юхим дає йому зробити кілька кроків, а тоді, люто вищирившись, розмахується веслом, та так, що втікач, якому полірована дровеняка приходиться просто поперек спини, без зайвого звуку падає долілиць.
— Ан-ну, куда собрався?! — злостиво виголошує старий рибалка. — Нікуда ти, падлюка, не пойдеш! Пока не заговориш! Пока мені, гнида, не заплачеш!
І тільки тоді Ярка дозволяє собі видихнути. Вона вважала Юхима старим дурисвітом? Е ні, тепер вона знає — він прекрасний та грізний, наче архангел з вогненним мечем.