— Я можу, звичайно, помилятися, але звідки неписьменний шахтар знає прадавні закляття Ормрона, а його онука — точку си-чжу-кун?
— Не знаю, — відверто зізнався майстер. Саме це не давало йому спокою.
— На Тару не діє психологічна магія, а в Нела завдяки печатці блоковані точки. Якби вони помінялися місцями…
— Якби вони помінялися місцями, їх би тут уже не було, — продовжив Дарт, не дивлячись на дівчину.
Сьогодні він ледь не втратив двох членів своєї команди. Нехай від них було більше шкоди, ніж користі, й ці четверо відверто його дратували, але втратити своїх — це ганьба. Його команда повинна дійти до фінішу без втрат. Інакше Гай не дозволить йому полишити Ормрон.
У такій ситуації найрозумнішим було б порадитись із Шеїчі. Дарт намацав у кишені єднальний камінь, за допомогою якого можна було розмовляти з людиною, що перебуває за сотні кілометрів, але так і не витяг його на світло. Молодому майстрові було важливо самому знайти розгадку — його не полишало відчуття, що відповідь уже є в голові, просто та-вей поки не може виловити її з купи зайвої інформації.
Майя довго не могла заснути. Та й спробуй засни, якщо під вікном, можливо, вже чигає вбивця!
На сусіднім ліжку крутився Нел. Йому теж не спалося, але причиною були не страх чи тривога, а обурення. Цей ідіот Дарт не знати нащо зумисне зволікав. Йому ніби подобалося стовбичити в цій дірі, вдавати розумного та глузувати з інших. Зникла команда його нітрохи не обходила! Не втямити, що тільки леді Майя знайшла в цьому зарозумілому кретині? Та якби вона хоч раз глянула на нього, Нела, таким поглядом, яким проводжає цього вискочку, Нел би гори звернув!
Із цією приємною думкою хлопець поринув у сон і мирно проспав, поки його не розбудила Майя.
Чергування Нела випало на середину часу грізного тигра — четверту ранку. Найневдаліший час для чатів — усе навколо спить міцним сном. Хлопець заздро скосив очі на сонну Тару — її чергування припадало на годину місячного зайця, котрий готує світ до пробудження. У такий час набагато простіше буде втриматися від спокуси притулитись до стіни спиною, позіхнути й задрімати.
Нел болісно шукав способу не заснути. Витикався з вікна, щоб освіжитися, пальцем виколупував клоччя, яким були заткнуті щілини в колодах, тричі обійшов кімнату й саме підшукував собі нове заняття, коли його увагу привернув ледь чутний шерех. Щось діялося за дверима. Нел кинувся до найближчого ліжка й струснув Тару. Дівчина миттєво прокинулась і підтягла зброю ближче. Нел штовхнув Грея, котрий мирно сопів, і кинувся до Дарта з наміром добряче стусонути майстра для швидшого пробудження, але наткнувся на погляд синіх, підозріливо примружених очей: та-вей уже прокинувся. Він вказав Нелу на ліжко, й хлопець, підкоряючись наказові, вдав, що спить.
Майя прокинулася від жаху — чиясь долоня затисла їй рота. Погляд темних, майже чорних очей ковзнув по обличчю дівчини, Майя сіпнулася, але супротивник виявився дужчим — її вчавило в тонкий солом’яний матрац.
Нападник кивнув у бік дверей і забрав руку. У голові в Майї трохи прояснилася, вона зміркувала, що власниця дужих рук і чорних очей — Тара. І що вбивати її та решту членів команди збираються ті, хто зараз причаївся за дверима.
Із тихим рипінням двері відчинилися. Майя почула тихий шепіт. Заклинання!
Дівчина рвонулася вбік, тягнучи за собою Тару. Стовп білого полум’я здійнявся до стелі, освітлюючи Нела й Дарта, які сховалися від вогню за перевернутим на бік ліжком.
— Грею! — скрикнула Тара, але крізь приголомшливий тріск полум’я її голос був ледь чутним.
Нападники вдерлися до кімнати. Один із них помітив Тару, яка підвелася, й підніс руку. У світлі вогню лезо катани здавалося золотим. Криця вдарилася об крицю, й дротик, кинутий нападником, відлетів убік. З-під темної накидки з’явився меч, і двоє — чоловік і чотирнадцятирічна дівчина — закружляли кімнатою.
Дарту вдалося нейтралізувати заклинання перш, ніж хуодечіу, вогняна куля, вибухнула — але вогонь перекинувся на дерев’яні ліжка. Вологе клоччя в стінах почало тліти.
Він сконцентрувався на заклинанні й випустив з поля зору Нела, який відразу кинувся в бій. Один із нічних візитерів повернувся до нього, на ходу закликаючи духа-помічника. У кімнаті запахло вогкістю та сіркою, хмара пари здійнялася вслід за останнім звуком заклинання і зникла, на її місці лишився Сян-лю — дух води. Зміїне тіло звивалося, вкрите плямистою шорсткою шкірою, його вінчали дев’ять голів, які віддалено нагадували людські. Мерзенний запах дедалі посилювався. Нел інстинктивно заткнув носа й негайно отримав нищівний удар чорно-зеленим хвостом, яким його перекинули на спину. Маг-нападник підлетів до приголомшеного Нела, замахуючись для останнього удару.