— Забула… Гаразд, тоді я просто перебинтую. Зашивати не потрібно — рана неглибока, тож загоїться швидко.
— Усі цілі? — запитав Дарт.
— Не зовсім, але все буде добре, — відзвітувала Майя. Зараз її хвилювало інше. Сказати, чи не сказати? А раптом їй просто примарилося?
— Що далі робитимемо? — поцікавився Грей. Над усе йому зараз хотілося впасти на м’яку постіль і поспати днів зо два. Може, тоді цей бридкий дзенькіт у голові припиниться.
— У шахту треба. Я сто разів уже казав! — вигукнув Нел. — Чого ще чекати?
— Майстре Дарт, — почала Майя й відразу замовкла.
Дарт повернувся до дівчини. Не те щоб його дуже цікавило, що вона скаже, але це був чудовий спосіб уникнути непотрібної суперечки з напівдемоном.
— Шаман, який закликав духа води… Я бачила його обличчя дуже близько. І мені здається, що це був Кісімото, та-вей зниклої команди, — випалила вона.
— Ти впевнена?
Як би Майї хотілося відповісти на це запитання ствердно!
— Не до кінця, — щиро зізналась вона, почуваючись нещасною дурепою.
— Троє з них поранені. Один — без тями. Далеко не втечуть. Потрібно їх наздогнати.
Дарт подався до виходу.
— І далі що? — Нел не збирався здаватися без бою. — Всі відповіді в шахті! Нам туди потрібно! Інші вже залишали кімнату.
— Ну й дідько з вами! — Нел вистрибнув у вікно й зник у досвітньому півмороку.
— Де Нел? — Майя озирнулась, але рудої чуприни не помітила.
— Я думала, він іде попереду. Ти Нела не бачив?
Грей похитав головою.
— Я ішов останнім.
— Цей… — Дарт ледь не вилаявся. — Він пішов у шахти!
Часу на злість у них не було. Якщо розраховували наздогнати втікачів, рухатися мусили швидко.
— Знайди його, — коротко наказав майстер Майї. — Де коні?
— У гаю, неподалік звідси. Там охоронне закляття, — відповів Грей. І подумки додав: «Я їм що, конюх? І навіщо я тільки склав цей іспит…»
— Знайди Нела та притягни в гай. Якщо він не загине в шахтах, я його сам уб’ю, — холодно кинув Дарт, і Майя не була впевнена, що це просто слова.
Останній дерев’яний будинок залишився позаду. Нел швидко рухався второваним шляхом у напрямку шахти. Небо ледь посвітлішало, зір у Нела був набагато гострішим, ніж у звичайних людей, і це дозволяло розгледіти чорні силуети гірських вершин на темно-синьому тлі неба.
Удалині замріло ледь помітне крізь клуби туману світіння. Нел звернув із шляху, щоб його не виявили завчасно.
Вхід у шахту мав вигляд невеличкої прибудови з колод, яка припала до кам’яного тіла гори — дерев’яна сиротина біля опікуна-велета. Золотаво-червоне світло двох смолоскипів, закріплених на внутрішніх стінах, танцюючи, освітлювало протоптану всередину стежку й сіру завісу туману, який ніби густішав на підступах до шахти.
Нел вдивлявся в отвір, намагаючись визначити, чи є там дозорці або варта, адже в порожній шахті світло запалювати нема чого.
Із забою не долинало жодного звуку, тільки ледь чутно потріскували смолоскипи.
Нел підкрався до входу й зазирнув усередину. Варти справді не було, прибудова виявилася зовсім порожньою. Темний отвір шахти, неначе гостинно розчинені ворота, вабив усередину — туди, де клубилася пітьма, набагато густіша, ніж назовні. І значно звабливіша.
Стараючись ступати якомога тихіше, Нел увійшов до шахти. Спочатку завмер на кілька секунд, аби очі звикли до темряви, далі рушив уперед. Намагаючись триматися ближче до стіни.
Лазівка вела в глибину. У деяких місцях доводилося щосили впиратись ногами в землю, щоб не покотитися вниз крутим схилом — і як шахтарі примудрялися тут не тільки ходити щодня, а ще й руду возити?
За черговим поворотом у кінці тунелю з’явилося світло. Нел пригнувся, намагаючись бути якомога непомітнішим.
Хлопець опинився в округлій печері, заставленій ящиками, перекинутими візками зі шматками породи й інструментами. Схоже, тут шахтарі залишали знаряддя праці перед тим, як піднятися на поверхню. Тут було набагато тепліше, повітря здавалося більш вологим, ніж нагорі — на шкірі Нела одразу виступили краплі води. Дивно, як за такої вогкості не гасли смолоскипи на стінах.
У далекому кутку починався ще один прохід, звідки долинало ледь чутне бурмотіння.
Нел крадькома наблизився до проходу й зазирнув усередину. Він виявився на невеличкому виступі, прорубана в камені доріжка вела вниз, кілька кам’яних опор підтримували кам’яне склепіння над головою. На протилежному боці Нел міг розгледіти ще два такі самі виступи, сходи, що ведуть до них, і зяючі отвори позаду, за якими стояла пітьма. Хлопець підкрався до краю виступу, але тут крихітний камінчик під його ногою здригнувсь і покотився кам’яними щаблями — в тиші зали цей звук здавався голоснішим за дзвін. П’ятеро чоловіків, які стояли внизу, рвучко підняли голови. Нел метнувся вбік, зачепився за щось і впав, ударився головою об камінь.