— Леді Майє? — карі очі Нела дивилися на дівчинку з подивом і трішки насторожено. — Як ти тут опинилася?
— Нам потрібно йти, Неле. Потрібно вибиратися звідси.
Дівчина схопила напарника за руку й потягла до виходу з шахти.
Шлях назад був набагато важчим. Дивний туман іще погустішав, Майя з Нелом змокли так, ніби потрапили під сильну зливу. Вони дерлися нагору наосліп, майже рачки, підтягуючи та підштовхуючи одне одного. Нарешті, падаючи від втоми, джун-вей надибали вихід із шахти.
Майже розвиднілось. У густому тумані неможливо було розгледіти нічого далі витягнутої руки. Майя згадувала минулий ранок, коли вони тільки приїхали в місто: тоді теж стояв туман, але не такий густий і щільний, у ньому хоч якось можна було пересуватися. Тепер же варто було зробити три кроки вперед, як людина опинялася у світі, де не було жодних відтінків, крім сірого, наповненому вологим, теплим повітрям, яке не стільки зігрівало, скільки викликало огиду.
— Наче не темно, а все одно нічого не видно, хоч у око стрель.
— Тобі його й так уже ледь не викололи, — відгукнулася Майя. — Втім, якби викололи — сильно б зачудувалися. Клац — і палець у порожнечі. Ти зовсім безмозка істота. Дивно тільки те, що як постукати тебе по лобі — дзвону не чути!
Нел насупився.
— Але я ж не…
— Що ти не? Не пішов у шахти? Не нарвався на патруль?
— А чого він взагалі… — почав Нел і затнувся.
— Неле, ми ж тут не іграшками бавимось. Як би не поводився Дарт — він старший. Слово «субординація» тобі щось говорить?
— Субо… що?
Майя зітхнула й сіла на камінь, який виринув із туману. Силкувалася вирішити, що ж робити далі — знайти в такому тумані гай було б доволі складно.
— Це… Це я їх там так?
— Кого?
— Шахтарів…
— Ти нічого не пам’ятаєш?
Нел присів поруч.
— Не знаю навіть. Начебто пам’ятаю — і начебто ні. Пам’ятаю, як упав. Потім усе навколо немов розмазалося. Голова макітрилася дуже, й почувався так дивно…
— З тобою раніше таке траплялося?
— У готелі. І раніше ще… В дитинстві.
— В Ормроні?
— Ні. Що далі робитимемо?
— Робити, робити… Все б тобі щось робити, — зітхнула Майя. — Для початку треба подумати.
Чарівниця вирішила не продовжувати розмови про те, що відбувається з Нелом. Вона бачила, що хлопцеві тема неприємна, та їй і самій не хотілося думати про те, що побачила. Коли на твоїх очах людина, яку давно знаєш, перетворюється на незнайомця, здатного вбити тебе одним ударом, — це лякає. Майя досі відчувала страх, який зачаївся десь у глибині її розуму. Їй не хотілося, щоб той Нел, якого вона побачила, завадив їй спілкуватися з іншим Нелом — кумедним, життєрадісним, безжурним Нелом, який менше за всіх був винен у тім, що з ним діється.
— Наші чекатимуть у гаю, неподалік звідси. Але в такому тумані складно орієнтуватися, не впевнена, що ми зможемо знайти дорогу.
«І зовсім не впевнена, що туман коли-небудь спаде», — додала Майя вже подумки.
Туман посвітлішав. Ймовірно, на небо таки вийшло сонце.
— Нам би собаку, — зітхнув Нел.
— Навіщо?
— Інших шукати. Ну, по запаху.
Майї сяйнула думка:
— Неле! Ти геній! У гаю заховані коні, а Грей сказав, що там захисне заклинання. Ми можемо його відчути, якщо постараємося!
— Грея? — із сумнівом уточнив хлопець.
«Погарячкувала я з генієм», — подумала Майя, а вголос пояснила:
— Ні, заклинання. Все, не заважай!
Дівчина прийняла зручну позу й заплющила очі. Кілька хвилин просто вдихала тепле, вологе повітря, намагаючись розслабитися. Далі відчула, як її тіло немовби спливає, розчиняється у вранішній тиші, залишаючи тільки дух — вільний і невагомий. Туман більше не заважав юній чарівниці — її розум перейшов на новий рівень буття. Вона мовби ширяла в нескінченному просторі, в якому не було нічого, крім неї, навіть її самої ніби не було — тільки п’янке відчуття волі й порожнечі. Поступово у порожнечі, що панувала навколо, почали проступати лінії стихій.
Дівчинка відчула палке бажання побачити їх, вловити їхню силу…
— Ну як?
Голосний шепіт Нела вирвав її з забуття — повертатися в тісне, незручне тіло було майже боляче.
— Неле! Ти все зіпсував, ідіоте! — не стрималася вона. Хлопець сахнувся, присоромлено дивлячись собі під ноги.
— Пробач. Я не хотіла на тебе кричати, справді. Я ніколи нічого подібного не робила, джун-вей не дозволяють маніпулювати з нитками стихій. У мене не дуже добре виходило — от я й зірвалася на першому, хто трапився. Не ображайся.