Дарт дні й ночі проводив у бібліотеці, намагаючись з’ясувати, який саме ритуал проводився в печері й навіщо. До Кісімото його не підпускали, ніякої інформації про те, що сталося із хлопцем і що з ним роблять зараз, Дартові дістати не вдалося. Зате гранд майстер Гай досить нелюб’язно порадив молодому майстрові триматися подалі від цієї справи, що, природно, тільки збільшувало інтерес Дарта до минулих подій. Але зараз потрібно було сконцентруватися на новому завданні. Майстер відкрив шкіряну теку, щойно отриману від сото.
— Завдання — доставити стародавній фоліант у бібліотеку міста Бодін. Це в Севанді, майже на кордоні з крижаними пустищами. Найближчий портал розташовується у місті Сінсвальді, звідтіля два дні морського шляху до Бодіна. По тому як фоліант буде доставлено, з книгосховища команді видадуть кілька сувоїв, котрі необхідно доставити назад, в Ормрон. Бодінська бібліотека — найбільша з тих, що нині існують, тому, ймовірно, підготовка сувою займе кілька днів. Дато Гай сказав, що ви можете вважати ці кілька днів відпусткою й провести їх так, як вам заманеться. Запитання?
Запитань ні в кого не було. Грей дрімав на підвіконні, Тара, схована за партою, масажувала кісточки ніг — схоже, вчора перестаралася на тренуванні. Майя замислено смикала бузкову стрічку в косі, а Нел ганяв по столі паперову кульку.
Дарт вважав зустріч закінченою, тому підвівся, пройшов до дверей і звідти додав:
— Зараз у Бодіні близько п’яти градусів тепла. Одягніться відповідно.
Дивитися на членів команди Дарту не хотілося — їхні сумні фізіономії змушували його почуватися винним, хоча причин для виникнення подібних емоцій він не бачив.
Щойно двері за майстром зачинилися, Нел підвів голову:
— І хто як збирається так звану «відпустку» проводити? — поцікавився він.
— За такої температури особисто я збираюся спати під трьома ковдрами, — позіхнув Грей.
— Чорт. Спочатку ногу потягла, тепер застуджу…
— Ногу? Лікареві показувалася? — в Майї відразу прокинулася цілителька. — Давай подивлюся.
Не чекаючи відповіді напарниці юна чарівниця присіла біля Тари, обмацуючи хвору ногу.
— Розтягла. На лікарняний режим ти, звичайно не погодишся, — Тара похитала головою, мовляв, звичайно, не погоджуся. — Так що Неле, зганяй по лід і неси його Тарі в кімнату. Грею, допоможи їй дістатися до кімнати, там я накладу компресійну пов’язку…
— Яку-яку пов’язку? — обернувся Нел уже у дверях.
— Компресійну. Що здавлює. Тобі не все одно?
Руда голова зникла. Грей подав руку Тарі.
— Я й сама можу, — зніяковіла дівчина.
— Медик сказав, що треба, значить — треба.
Трійця повільно рушила в напрямку жовтого корпусу.
Майя не вперше була в житловому крилі, але Тарина кімната її особливо здивувала. Ніяких брязкалець, жодної гарної статуетки чи фігурки божества-захисника — білі стіни, ідеально рівне ліжко, стіл, стілець і шафа. Нічого зайвого й нічого особистого.
Щойно Нел приніс лід, Майя вигнала хлопців із кімнати, щоб не заважали. Сама принесла лікувальні трави й зробила Тарі компрес, який мав зняти набряк, але дівчина боялася, що цього буде недостатньо.
— Може, скажемо грандмайстру Гаю? Він звільнить тебе від завдання…
— Нас уперше за три місяці випускають за стіни Ормрона, а ти хочеш, щоб я тут залишилася? — посміхнулась Тара.
— Здоров’я — це тобі не жарти. Давай допоможу тобі зібрати речі. Полеж поки що.
— Та мені й збирати нема чого.
Майя розчинила шафу й здивовано завмерла. Раніше не звертала уваги на Тарин одяг, але з надр шафи на дівчину дивилися кілька зовсім однакових сорочок, футболок і штанів, дві пари сандалів, стільки ж чобіт, два жилети й тепла куртка. У сусідньому відділі лежали запаковані в прозорі мішки комплекти нижньої білизни. Майя знала, що учнів Ормрона, у яких немає батьків, одягають за рахунок гакко — але щойно учень стає джун-вей, йому починають платити гроші за виконані завдання, на які можна купити одяг за власним смаком.
— На що ж ти витрачаєш винагороди? — вирвалося в Майї.
— Ні на що. А на що треба?
— Слухай, ну так же не можна… Чому ти носиш такий одяг? Із твоєю статурою можна й потрібно одягатися набагато гарніше!
Уперше в житті Майя побачила, як її напарниця почервоніла.
— Я не дуже на цьому знаюся, — зітхнула дівчина-воїн.
— Тоді я знаю, чим тобі потрібно займатися під час відпустки. Подамося по крамницях! Я читала, що в Бодіні продають приголомшливі прикраси з дерева, а вже хутряні речі там взагалі поза конкуренцією. Слухай, але тут нема нічого теплого. Ти ж змерзнеш! — обурилася Майя.