Це якнайкраще відповідало планам самого хлопця. Йому не потрібні були свідки розмови з розпорядником. Молодий майстер сам не повірив у свою удачу, коли дізнався, що його шлях лежить у Бодінську бібліотеку — місце, про яке він думав звідтоді, як побачив ту печатку на підлозі шахти. Дарт був упевнений — тут можна з’ясувати, що за ритуал проводився в печері й ким була та дивна жінка з очима барви граната. Потрібно було тільки якось потрапити на верхній поверх бібліотеки. Туди, де зберігалися заборонені книги.
Близько півгодини четверо джун-вей просиділи в коридорі, перш ніж молодий майстер вийшов. За цей час Нел устиг задмухати зо два десятки свічок — секунди за дві вони спалахували знову. Магія, та й годі.
— Готель «Відродження» розташований у сусідньому кварталі, — сказав Дарт, виходячи із кабінету. Він вийняв із кишені торбинку з золотими монетами й кинув Майї.
— А ви хіба не…
— Я знайду вас там за п’ять днів, — перебив її Дарт і подався до розпорядника.
Майя стисла гаманець так, що побіліли пальці. Тара, яка ніби вловила стан подруги, акуратно підштовхнула її вниз, до виходу. Дарт і розпорядник сходили нагору — схоже, майстер вирішив провести відпустку в бібліотеці.
Четвірка попленталася до виходу.
У готелі винайняли дві кімнати — одну для Тари й Майї, другу для Нела з Греєм. Обід пройшов у цілковитому мовчанні. Нел давно помітив, що настрій Майї завжди передається іншим, тому всі сиділи похмурі та набурмошені. До вечора чарівниця впокорилася з тим, що спільна відпустка, прогулянки під місяцем і пікніки на свіжому повітрі разом із молодим майстром — мрія нездійсненна й нереальна. Сподіваючись хоч якось розвіятися, дівчинка потягла інших на змагання магів заклику. Шоу вийшло цікаве — чарівники формували з ефіру образи екзотичних тварин, виявляли перед захопленими очима глядачів духів дерев, вогню або металу. Сутичка духа землі з духом води змусила вболівальників завивати від захвату. Щоправда, самої цієї битви Майя майже не бачила — Нел рвався поставити гроші на духа землі, й дівчині довелося втримувати його силоміць. І недарма — врешті-решт дух води переміг попри на те, що земля послаблює Хей-ді.
Уночі стомлені, але задоволені вони повернулися в готель. На завтра було заплановане відвідування торговельної вулиці, а ввечері — театру.
Майя швидко прийняла душ і залізла в ліжко. За кілька годин до сну дівчинка завбачливо запалила ароматичну лампу, і повітря в приміщенні просочилося м’яким запахом ясмину.
Тара задмухала свічки. Кімната поринула в темряву, й тільки далеке світло вуличного ліхтаря викреслювало на стінах дивовижні силуети. Вітер гойдав ліхтар, і силуети то завмирали в дивних позах, то знову починали чарівний танець. Який поволі заколихував.
Майї снилося поле, всіяне фіалками. Вона сама в легкій білій сукні й босоніж бігла по квітах, не залишаючи на траві слідів. М’які оксамитові пелюстки немовби виштовхували дівчинку назовні, й здавалося, що вона біжить по пружних хмарах.
Попереду замаячіло щось дивне — величезний, необроблений кристал аметиста заввишки близько двох метрів і завширшки з метр дивився загостреним кінцем у блакитне небо. Камінь був каламутним і темним. Дівчинка довго вдивлялася в нього, але так і не змогла розгледіти, що ж там усередині. Якби вона тільки могла його огранити!
Майя обережно доторкнулася до холодної грані каменю й провела долонею по його поверхні. З-під руки в дівчини посипалася кам’яна стружка. Схоже, вона могла відшліфувати камінь голіруч. Майя відійшла вбік і оглянула величезний аметист, потім заплющила очі й наблизилася до каменя. Не розплющуючи очей, дівчинка ковзала по каменю долонями, відчуваючи, як на ноги сиплються кам’яні піщинки.
Робота була важкою, Майя на превелику силу дотягувалася до верхівки аметиста. Довелося спочатку на дотик зробити в камені щаблі та обробити верхню частину, а потім уже вирівнювати інші грані.
Нарешті, східчасте огранення було скінчено, але всередині каменя ще залишалася темна пляма. Навіть милуючись творінням своїх рук, Майя не могла викинути з голови це затемнення. Нарешті дівчинка підійшла до каменя впритул, намагаючись розгледіти сховане всередині, але це не допомогло. Тоді вона почала руками зрізувати з каменя шар за шаром, розуміючи, що тепер знищує все, що так довго робила, — але руки знову й знову ковзали поверхнею аметиста.