— Ось! Нічого подібного йому не видавали! Тільки невеличкий довідник з ритуалу заряджання магічних речей, книга про перетворення магії та монографія про людські жертвопринесення в прадавніх релігіях.
— Скільки часу він тут провів?
— Тут усе записано. Шістнадцятого числа, з восьмої ранку до першої пополудні та з третьої пополудні до закриття бібліотеки. Ніяких заборонених книг! У нас усе враховано, подібні речі просто неможливі в Бодінській бібліотеці!
Доглядач і далі обурюватися, але сото вже полишив читальну залу та подався вище. На п’ятому поверсі дорогу сото перепинили двоє охоронців.
— Рівень допуску? — в один голос промовили вони.
— Перший, — Шеїчі підняв правицю долонею догори. На чорній тканині рукавички висвітилася срібляста печатка. Стражники розступились і розчахнули двері. Шеїчі зробив крок усередину.
— Ці зі мною.
— Але в них нема допуску, — заперечив один із охоронців.
— Вважайте, що вони на екскурсії, — не озираючись кинув сото.
Двері вели у величезну залу, майже цілком заставлений високими стелажами з книгами та сувоями. Повітря немовби просякло давниною і старожитностями. Магія відчувалася скрізь — вона клубочилася пилинками в смугах світла, осідала на ворсі колись блакитного килима, відбивалася в склі ламп на столах і стінах, осідала на вилиняле оббиття крісел і дерево столів.
Доглядачка — висока, рудокоса дівчина років двадцяти п’яти — підвелася з-за столу й привітала мага.
— Добрий день. Можу я побачити ваш допуск? — остання фраза була звернена до дітей, котрі визирали в Шеїчі з-за спини.
— Три-чотири дні тому до вас звертався молодий чорнявий маг із проханням показати йому деякі магічні книги. Які саме?
— Про що це ви? — здивувалася доглядачка. — Ми видаємо книги тільки тим, хто має допуск першого рівня…
— Ви особисто чи бібліотека?
— І я, і бібліотека. Ви в чомусь мене звинувачуєте?
— Поки що ні. Але якщо через вас мій учень постраждає або внаслідок його дій постраждають інші люди — вас буде за це покарано.
Нелу здалося, що дівчина сполотніла.
— Які книги ви йому показали? — насідав Шеїчі.
— Та не було тут ніяких магів, крім тих, у кого є доступ!
— Сото? — Грей зробив два кроки вперед, привертаючи увагу вчителя.
— Що? — роздратовано озирнувся той.
Грей кивнув у бік розставлених біля вікна столів. На одному з них, ледь поблискуючи в променях сонця, лежав єднальний камінь.
Чарівниця кинулася до столу, розраховуючи перехопити важливий доказ, але Нел виявився прудкішим — він вихопив камінь буквально з-під носа в доглядачки та передав Шеїчі. Руки майстра під час дотику здалися Нелу гарячими, ніби полум’я.
Дівчина впала в крісло й затулила обличчя руками.
— Я не хотіла… — схлипнула вона. — Але Дарт був таким милим!
— Милим? Дарт? — очі в Нела мало не вилізли з орбіт.
— Він сказав, що йому просто треба поглянути на ці документи! Він нічого не записував і не виносив із зали — я уважно дивилася! — виправдовувалась чарівниця. — Розумієте, він такий чарівний, з першого погляду зрозуміло — цей юнак просто не може зробити нічого поганого…
Нел скривився. Шкода, що з ними не було леді Майї. Тій не завадило б довідатися, як її кумир упадає за іншими дівчатами.
— Книги. Які книги ви йому дали?
Дівчина притягла до себе аркуш, надряпала пером кілька назв і простягла майстрові.
Шеїчі глянув на перелік і зім’яв папірець. Він спалахнув вогненною кулею просто на долоні в сото.
— Ходімо, — наказав він і швидко вийшов.
Дівчата повернулися в готель тільки в годину півня. Нога Майї ступила на поріг із першим ударом дзиґарів на вежі.
Чарівниця віднесла покупки в кімнату й спустилася в обідню залу, де Тара вже чекала на неї за столом.
— Нел і Грей кудись здиміли, портьє не бачив їх від самого обіду.
— Портьє? — перепитала Майя.
— Тут так розпорядника називають. Трохи коротше, — посміхнулась Тара, але Майя не відповіла на її посмішку. «Стомилася, певно», — подумала Тара й вирішила не чіплятися до подруги з набридливими розмовами.
— Повечеряємо?
Майя кивнула, але ініціативи не виявила.
— Що будеш?
— Те, що й ти.
— Нарешті ми вас знайшли! — до зали влетів захеканий Нел. — Дарта ніхто не бачив?
— Ти на пожежу чи з пожежі? — поцікавилась Тара, але цієї миті до кімнати ввійшов Шеїчі, й дівчина здивовано замовкла.