— Та-вей не з’являвся? — замість привітання запитав майстер.
— Ні. Ми домовлялися зустрітися завтра…
— Ніхто його звідтоді не бачив?
Майя опустила голову так, щоб волосся сховало розпашілі щоки.
Шеїчі сів біля дівчат.
— Потрібно знайти його. Терміново.
— Та що з ним може трапитися! Він же в нас увесь такий із себе геніальний, змахнув правим рукавом — з’явилося озеро, змахнув лівим — густий ліс піднявся!..
— Дартові загрожує серйозна небезпека. Потрібно знайти його раніше, ніж…
— Я бачила майстра, — тихо мовила Майя. І продовжила ледь голосніше: — Я бачила його сьогодні на площі.
— Куди він прямував? Він був сам?
Усі напружено чекали на відповідь.
— Із ним була жінка, — голос Майї зірвався на шепіт. Тарі, Нелу та Грею було видно, наскільки важко дівчині даються ці слова, та Шеїчі мовби й не помічав цього.
— Яка жінка? Яка вона з себе?
Майя встала з-за столу і відійшла до вікна.
— Висока. Дуже вродлива. Волосся чорне, як у майстра, але не кучеряве. Очі посаджені косо, кольору трохи дивного — чорного й не чорного одночасно.
— Як давно ти їх бачила?
— Дві, можливо, дві з половиною години тому, — Майя замовкла, перевела подих і спробувала якомога непомітніше витерти сльози в кутиках очей. — Вони йшли до готелю «Щаслива підкова», — завершила свою оповідь.
— У «Щасливій підкові» можна недорого взяти гарних коней. Збирайте речі! — розпорядився майстер. — Я довідаюся, куди вони рушили далі. Зустрічаємося там.
Шеїчі встав і подався до виходу.
— Сото! — покликала Майя. — Ця жінка… Хто вона?
— Колись вона була членом моєї п’ятірки, — тихо сказав кочівник і розчинився в загуслій на вулиці вечірній пітьмі.
Одинадцятий день, місяць білої роси
Коней не жаліли. Поганяли так, що свист вітру у вухах не вмовкав ні на мить.
Потрібно було наздогнати молодого майстра, перш ніж він і його супутниця досягнуть Синсвальда.
Навколо панувала непроглядна пітьма. Небо знову затягло хмарами, мрячив дрібний, бридкий дощ. Щоб не збитися з дороги, постійно доводилося звіряти її магічним шляхом — на це витрачалося багато сили.
По півночі відстань між втікачами та переслідувачами добряче скоротилася.
— Ми наздоженемо їх, щойно почне світати, — відзвітувався Грей, котрому, незважаючи на всі його заперечення, доручили орієнтування на місцевості.
— Хіба вони не повинні засікти погоню й рухатися швидше? — запитала Тара в Шеїчі.
— Ні. Ми наздоженемо їх. Ламія напевно жадає зустрічі.
Четверо джун-вей під проводом свого сото мчали брудним, розмитим дощами шляхом.
Грей знову чув цей тихий звук. Немовби десь удалині дзеленчали крихітні дзвіночки. Хлопцеві часто здавалося, що він чує слабкий дзенькіт, але зазвичай він просто нагадував собі приказку «чує дзвін, та не знає, де він». Тепер же звук був голосніший і вочевидь долинав звідкілясь справа.
Небо повільно світлішало, у передранковій імлі вже можна було розрізнити силуети дерев і дві далекі постаті вершників.
— У бій не вступайте, — розпорядився Шеїчі. — Ви не зможете боротися з нею на рівних, тільки покалічитеся.
Дзвін дедалі дужчав. Грей притримав коня так, щоб стати в ар’єргарді загону — ніхто не помітив цього маневру. Чарівник вдивлявся в малесенькі постаті попереду — щоб наздогнати їх, потрібно було ще не менше тридцяти хвилин. «Встигну», — безтурботно подумав хлопець і скерував коня до лісу, що темнів праворуч.
Грей помилився. Двоє подорожан мовби навмисно зупинилися, щоб дочекатися чотирьох відсталих. Вони спішились і завмерли посеред поля відволоженої торішньої трави.
У сизому морозяному повітрі запахло магією.
— Шеїчі, давно не бачились. Як ся маєш? — на гарному обличчі Дартової супутниці сяяла глузлива посмішка.
— Не забувайте, що я сказав. Що б не сталося, не втручайтесь! — нагадав майстер і спустився на землю. Блиснув вогненний батіг — на землі спалахнуло коло з вогню, яке відокремило трьох джун-вей від Дарта, Шеїчі та Ламії.
— Майстре Дарт! — скрикнула Майя й вийняла ногу зі стремена. Тара ледь устигла спіймати подругу, перш ніж та кинулася в коло:
— Ми не знаємо, що тут відбувається. Краще поки не лізти.
— Де Грей? Щойно ж був поруч, — Нел покрутив головою, але не виявив і сліду напарника.
— Знайдеться, — відгукнулася Тара, не відриваючи погляду від темної постаті сото.
— Навіщо тобі цей хлопчик?
Шеїчі та його супротивниця рухалися по колу, немовби приміряючись одне до одного.