— Відійди, — наказав хлопець, але Майя не зреагувала.
На превелику силу Грею вдалося розтиснути пальці дівчини й підняти тіло Тари на руки. Грей переніс її на розстелене Нелом запинало.
— Візьми її та коней, — Грей кивнув у бік Майї. — І рушайте за мною.
Грей дбайливо всадовив Тару в сідло перед собою і пришпорив коня. Хлопець сам до кінця не розумів, що робить і звідки в нього відчуття, що потрібно діяти саме так. Але часу на сумніви не було.
За десять хвилин маленький загін досяг лісу, ще кілька хвилин знадобилося Грею, щоб знайти печеру.
Майя трохи отямилася й тепер тихо плакала, увіткнувшись у плече Нела.
Чарівник стягнув Тару з сідла й подався в печеру.
— Що ти збираєшся робити? — тихо запитав Нел, дивлячись на спокійне та впевнене обличчя товариша.
— Чекайте зовні, — замість відповіді наказав Грей.
Нел уперше бачив напарника таким, тому волів не сперечатися.
Чарівник вніс тіло Тари в печеру й опустив на землю. Плащ просочився кров’ю, нею були залиті одяг хлопця і його руки, але він не звертав на це уваги. Грей дістав з-за пояса кинджал, розрізав собі долоні й опустив їх на тіло Тари. Він ніколи не чув про таку магію й нічого не знав про неї, але був твердо впевнений, що йому потрібно вчинити саме так.
Кров змішалася з кров’ю. Життя з життям.
— Я не змогла… Нічого не змогла. Шеїчі мертвий, Тара… Тара теж. І майстер Дарт… Він просто стояв там і дивився. Як він буде жити із цим? — Майя захлиналася слізьми.
Нел не був майстром розради, тому просто мовчав, дозволяючи дівчинці й далі поливати слізьми свою добряче змоклу сорочку.
Остаточно розвиднілося. На сході важко піднімався в небо тьмяний сонячний диск. Безмовний ліс здавався мертвим. Нерухоме повітря, щільне, як вата, нагадувало мокру ковдру. Нел, намагаючись втримати тепло, невпевнено обійняв заплакану дівчину й пригорнувся щокою до сріблистого волосся. Гаряче, переривчасте дихання Майї здавалося єдиним джерелом тепла в цьому застиглому, захололому лісі.
Хлопець не знав, скільки хвилин вони простояли так, чіпляючись одне за одного. Нел ще й досі не міг повірити в те, що трапилося. Такого просто не могло статися з ними! Чому Дарт пішов за цією жінкою? Чому Шеїчі так хотів їх наздогнати? Як могло вийти, що тепер їхній наставник мертвий і Тара… Що їм робити далі? Як вони житимуть із усім цим?
Нел був не з тих людей, які полюбляють каратися запитаннями та роздумами. Але зараз не міг відскіпатися від вихору думок, які розшарпували свідомість. Дарт зрадив їх! Нел ніколи не любив молодого майстра, але чудово розумів, як далеко йому, напівдемонові, до геніального та-вея. Якби йому лише кілька годин тому сказали, що майстер зробить щось подібне, Нел спочатку розсміявся б цій людині в обличчя, а потім зацідив би в око. І все-таки те, що здавалося зовсім неможливим, — сталось. Як? Чому?
Вражений хлопець не помітив, як лісом пробіг струмінь чистого повітря. Як здригнулися, немовби розбуджені незрозумілою силою дерева. Як застигле повітря стрепенулося, наче водяна гладінь, по якій розбігаються кола від кинутого каменя. Хвиля магії стрімко промчала лісом і відразу зникла. Природа навколо знову завмерла, поринула в звичний мертвотний сон.
Тара розплющила очі. Вона лежала на землі, гостре каміння впиналося в ребра. Тільки голова спочивала на чомусь м’якому.
— Жива? — почувся голос Грея просто над вухом.
— Не впевнена. У голові туман… — прошепотіла дівчина. Голос корився їй з натугою, язик розпух, неначе тиждень води не пила. — Мене поранили?
— Щось таке, — погодився хлопець.
Тара підняла голову й подивилася на чарівника.
— У тебе кров на щоці. Тебе теж поранили?
— Еге, щось таке. Поспи трішки.
Тара відчувала смертельну втому, хоча слово «смертельну» їй зовсім не подобалося. Дівчина зручніше влаштувалася на колінах у Грея і заснула.
Хлопець акуратно залікував порізи на руках, потім дістав кинджал, повернув до себе лезо й подивився на рану, про яку говорила Тара.
Кинджал із тихим дзенькотом випав із рук Грея. Коли дихання відновилося, хлопець акуратно відірвав від сорочки смугу тканини й зробив з неї пов’язку.
Майя сиділа, тулячись до стовбура берези, і тривожно вдивлялася в темряву печери. Це була глибока ущелина, утворена переплетеним корінням величезного дуба. Скупому сонячному світлу, що ледь пробивався крізь попелясті хмари, було над силу розсіяти темряву в цій заглибині.