— Я думав, що чаклунка загинула тоді. Майже тридцять років я про неї нічого не чув. До того часу, поки ви не зіштовхнулися з елементалом і Кісімото. Видно Дарт, намагаючись з’ясувати, що трапилося з та-веєм, проник у свідомість Кісімото й розвідав щось про Ламію. У печері він побачив сліди магії Бай-ді — Ламія, як зупинена стихія, безнастанно має потребу в магічному підживленні. Хтозна, що він побачив там і як зміркував, де шукати відповіді? Тепер ми можемо лише здогадуватися, про що він думав. Та з тієї миті як хлопець довідався про велику силу, що її дає ритуал злиття зі стихією, — він взагалі ні про що більше не думав. Якщо Ламія пообіцяє йому дати таку силу — Дарт піде за нею на край землі.
— Але навіщо? Навіщо йому все це? Він найкращий учень Ормрона, наймолодший та-вей за всю історію гакко. Він геній! Він і так… — голос у Майї зірвався.
— Повне ім’я Дарта — Дартеус Оттавіо Франческа Велоні да Парті. Його батько був придворним магом імператора Ітилонії…
— Різанина в Арнеї, — прошепотіла Майя. — То це була його родина…
Вражене мовчання в кабінеті порушив Нел.
— Ви всі, звичайно, дуже розумні, але чи не можна трохи детальніше?
— Арнейська різанина в більшості підручників наводиться як хрестоматійний політологічний приклад того, що відбувається, коли маги надто активно втручаються в політику, — почала пояснювати Тара. — Після смерті імператора Ітилонії почалася боротьба за владу. Формально трон належав восьмирічному синові імператора, але реально кожен розумів, що імперією правитиме його опікун. На це місце претендували придворний маг Оттавіо Велоні да Парті й кузен покійного імператора Патріціо Лена, герцог Серванто.
— Їх було троє? — перебив її Нел.
Дівчина зітхнула.
— Ні, двоє — маг і герцог. Почалася потаємна боротьба, що вилилася на вулиці імперії. Над країною нависла загроза громадянської війни. І однієї ночі найманці герцога вдерлися в маєток родини да Парті. Були вбиті всі — слуги, гості, родичі сім’ї да Парті, яким не пощастило того дня опинитися в Арнеї. Природно, вбивці не пожаліли не тільки главу сім’ї, а і його дружину та чотирьох дітей, — закінчила вона. І відразу додала: — Але, виходить, середній син Оттавіо Велоні вцілів — і дістався до Ормрона?
— Саме так, — підтвердив Гай. — Тепер влада над імперією в руках регента Патріціо Лена. Він став гарним правителем для своєї країни, хоч і руки в нього по лікоть у крові. Його революційні реформи додали Патріціо всенародної любові, але зробили ворогом аристократії (їх позбавили частини привілеїв) і церкви (новий імператор відняв у ченців землі). Тому тепер регента охороняють навіть ретельніше, ніж підземелля синього корпусу. Добратися до нього дуже складно…
— Але нема нічого неможливого для грошей та магії, — закінчив фразу грандмайстра Грей.
— Саме так.
— Але що буде по тому, як Дарт отримає силу, котра йому так потрібна? — вигукнула чарівниця. І додала, трішки тихіше: — І як він житиме з цим далі?
— Я не вірю, що Ламія дійсно дозволить Дартові отримати бажане, — відповів Гай. — Їй це не потрібно. Вона живе ненавистю до мене та Шеїчі. Дарт для неї — лише засіб.
— Вона вб’є його? — з жахом запитала Майя.
— Хтозна… Може, він помре сам. Підготовка до ритуалу злиття свого часу ледь не вбила Ламію. Чи витримає це Дарт — я не знаю.
Тихе потріскування кришталевої кулі тільки підкреслювало тишу в кабінеті. Вона, як важке запинало, вкрила всіх присутніх — заважала дихати, давила на плечі й хилила до землі, наче непосильний тягар.
«Невже нічого не можна зробити?» — Майї здалося, що вона вимовила цю фразу вголос, але тиша навколо не здригнулася, рух слів не розбудив її, не породив відгуку в думках тих, кому це запитання було адресовано. «Потрібно зупинити його!» — повторювало серце дівчини. «Тобі над силу!» — відповідав розум, змушуючи згадати, що Майя — лише чарівниця з посередніми здібностями й що для Дарта вона — ніхто. Прикра перешкода, котра випадково трапилася на життєвому шляху — ніби купина, об яку не спіткнувся, лише роздратовано повів плечима: «Які огидні, нерівні дороги». Якби вона, Майя, хоч щось для нього значила, якби вона займала в його серці хоч якесь місце…
«Невже нічого не можна зробити?!» — думка билася, мов замкнений птах, крильми й пазурами дряпаючи клітку, і в голові народжувався різкий біль.
«У тебе нічого не вийде. Ти загинеш!» — переконував розум.