— Пік Ахашши! — вигукнув Нел.
— Правильно. Швидше за все, це пік Ахашши. Недалеко від пустелі та, відповідно, Ормрона. Завдань із тих районів ми майже не отримуємо, тому маги там — рідкість, і взагалі Ниджам — країна бідна, мало населена; ніхто не плутатиметься під ногами. У гірських породах міститься багато міді, тому вони набувають червоної барви. Крім того, печери Ахашши — батьківщина рослини, відомої нам як шичжи. Це щось середнє між грибом і деревом, — Майя оглянула присутніх. Незважаючи на власні переживання, дівчина відчувала гордість за свою команду. Вони виконали величезну роботу. Всі разом.
— Виходить, єдині можливі місця — пік Ахашши? — уточнив Гай.
— Я не була до кінця в цьому впевнена. Тому попросила Грея перевірити, як поводяться нитки стихій на території Ниджама…
— І він перевірив? — грандмайстер дуже уважно подивився на Грея і прошепотів коротеньке заклинання собі в бороду. Контроль ниток стихій на таких відстанях був над силу жодному з п’яти дато. П’ятнадцятирічний хлопець просто фізично не міг цього зробити.
Світло-блакитні очі дато зустрілися із блискучим зеленим оком учня. Грандмайстер відкинувся на спинку стільця й стулив повіки. Те, що відкрило йому закляття виявлення, слід було ретельно обміркувати. Але — пізніше.
— Він перевірив. Там вочевидь концентрується магічна енергія.
— Скільки печер у горі Ахашши? — й далі випитував Гай.
— Одна система. Три входи й розгалужена мережа коридорів, печер і гротів. Усередині зорієнтуємося.
Грандмайстер похитав головою. «Суще божевілля! Вони всі там загинуть!» Але відговорювати учнів від цієї витівки були марно — пташенята хотіли летіти, навіть якщо політ міг коштувати їм життя.
— Відпочиньте добре та вирушайте в Ханам іще до світанку. Шлях із Ханама до гір Ахашши займе у вас день, можливо, трохи більше. І будьте обережні, — попросив грандмайстер.
— Ми повернемося вп’ятьох! — пообіцяв Нел.
П’ятий день, місяць осіннього рівнодення
У Ниджамі панувала осінь. Ліс на підступах до гори Ахашши здавався вимерлим, кістяки дерев прорізували сіре небо, немовби вгризаючись у безпросвітне марево. Листя на землі, прим’яте дощем, ледь відчутно тхнуло гнилизною. Коли копита коня торкалися ґрунту, замість похрупування ламких листочків до вух подорожан долинало бридке чвакання.
Поступово дерева змінилися невисоким безлистим чагарником. Подекуди на голих гілочках спалахували червоно-золотим полум’ям запізнілі листочки — пориви холодного вітру смикали їх у різні боки, намагаючись відірвати від рідної гілки та кинути на землю, у сіро-буре болото.
Нарешті вдалині змалювався пік Ахашши. Вологе повітря перетворило гірську породу з червоної на темно-бордову, й здавалося, що гора вкрита застиглою кров’ю.
Подорожани їхали мовчки, тривожно вдивляючись у сіру імлу. Каламуть поступово густішала, безбарвний день змінився таким само вечором. Ніхто з чотирьох джун-вей раніше не бував у цих краях — та й лише дехто з майстрів міг із повним правом нанести Ниджам на карту своїх подорожей. П’ятдесят років тому в цій країні спалахнула кривава релігійна війна — причому незацікавленим у конфлікті сторонам вона могла здатися суперечкою ні про що, на кшталт «мазати масло на хліб, чи на хліб мазати масло». Але загинули тисячі людей, кілька міст було сплюндровано, й тепер, майже за півстоліття, країна так і не оговталася від наслідків тієї різанини. На дорогах господарювали банди, процвітала наркоторгівля та нелегальна торгівля людьми, жителі злидарювали.