— Я можу використати закляття лікувального сну. Його вистачить хвилин на десять — ті, що сплять, заснуть міцніше, може, ще на когось подіє, — запропонувала Майя.
— Нас можуть відчути внизу. Магія виключається, — похитав головою Грей.
— Ти влучно б’єш. Там біля самого входу сталагміт заввишки, як ти. Ось, візьми, — Тара простягла Майї невеличкий, але важкий кістяний бумеранг, — придасться.
Чарівниця погано уявляла собі, як можна кидати таку страшну річ у живу людину, але зброю взяла.
Грей підняв із землі кілька каменів завбільшки з кулак.
— Вирублю сонних, — пояснив він.
Загін рушив уперед.
Першим їх помітив вартовий. Камінь, кинутий Греєм, влучив йому в чоло. Вартовий звалився на підлогу.
«І після цього я — влучно б’ю?» — зітхнула Майя, ховаючись за сталагмітом.
Тара кинулася в бій. За нею — Нел. Зі своєї схованки Майя чула, як дзенькають катани подруги, зустрічаючись зі зброєю супротивників. На мить дівчина з’явилася в полі зору Майї — зовсім поруч із головою Тари пролетіла стріла. Темне волосся зметнулося вгору — на смаглявій щоці проступила кривава смуга. Тої ж миті така сама рана з’явилася на щоці Грея. «Дивно… Його ж ніхто не ранив, наче?» — подумки здивувалася чарівниця, але її відразу відволік гомін боротьби. Хтось налетів спиною на сталагміт, за яким ховалася дівчина. Почувся тихий стогін. За мить на відстані двох кроків від Майїної схованки пролетів Нел. Він ударився спиною об кам’яну стіну й сповз донизу. Чарівниця ледь стримала зойк.
До хлопця підскочив голомозий бандит. Величезні кулаки розбійника впиналися в тіло напівдемона, мов руки пекаря в тісто. «Він його зараз уб’є! Чому Нел не бореться?» — ці думки металися в голові завмерлої від жаху дівчини. Майя стисла кулаки й побачила в своїй руці бумеранг. Не роздумуючи, відвела руку вбік і послала зброю в політ. Удар припав голомозому точно в потилицю. Той звалився на коліна й затих.
Сутичка в печері, схоже, теж припинилася.
— Треба йти, поки вони не отямилися, — скомандувала Тара.
Майя вже обмацувала голову Нела.
— Він у порядку, просто непритомний, — повідомила цілителька Греєві, коли той поклав руку Нела собі на шию й потяг хлопця до одного з коридорів.
Хлопець отямився хвилини за три. Ще за півгодини Тара оголосила привал — навряд чи ризикнули б розбійники так заглиблюватися в черево гори.
— Усі кістки в тебе цілі, — заспокоїла Нела Майя, щойно скінчила огляд. — Усі органи теж. Зо два чи зо три синці — то дрібниця, їх можна не враховувати.
— Дякую. Як щодо того, аби попоїсти? — жалібно запитав Нел. Інші погодилися, що попоїсти й відпочити не завадить. За словами, Грея до потрібного місця залишалося йти ще дві чи три години.
— Неле, чому ти дозволив йому себе бити? — тихо запитала Майя, коли Грей приліг спочити на хвилинку, а Тара взялася до чищення зброї.
Нел не відповів.
— Ми не знаємо, що очікує нас там, у глибині. І якщо ти не хочеш іти з нами, або не хочеш допомагати — скажи зараз. Ми повинні твердо знати, що як потрібно буде — прикриєш спину кожного, і якщо тобі вся ця витівка здається дурною, краще сказати про це заздалегідь. Тут ніхто нікого не примушує.
— Не в цьому річ! — перебив Нел, рвучко повертаючись до дівчини. — Я за тебе й за інших, навіть не думаючи, кому завгодно пащеку роздеру.
— У чому ж тоді річ? — Майя розуміла, що розмова Нелу неприємна, та була впевнена, що все потрібно з’ясувати саме зараз, бо коли дійде до бою — буде пізно.
— У мені, — тихо прошепотів Нел.
Дівчина поклала йому долоню на плече, немовби підтримуючи.
— Це я їх тоді. Там, у Тріасі. Ти на мене з таким жахом дивилася. Я ж навіть не пам’ятаю, як — у мене голова вимикається. Що як завдам шкоди Грею, Тарі чи тобі? Що, як ця штука, — Нел вчепився пальцями в знак на плечі, немов хотів його вирвати, — що, як вона одного разу виявиться сильнішою за мене? Може, вони мають рацію… Ті, хто відправив мене в Ормрон, щоб я знищив школу. Що, як я просто демон, котрий знищує все на своєму шляху?
Нел опустив голову та втупився в червону землю печери.
— Ти не демон, Неле. Я точно знаю. Не буду брехати, що та, друга половина, мене не лякає — але тоді, у Тріасі ти зупинився. Ти не здійняв на мене руку, і я знаю, що ти ніколи не заподієш шкоди своїм друзям…
— Мене зупинив амулет, подарований Шеїчі, — заперечив хлопець.
— Ти будеш мені розповідати, що я бачила? Амулет на той час перетворився на марну купку уламків. Не можна боятися себе, Неле! Ти ж зовсім не такий, як демон, котрого я бачила в Тріасі. Він — це не ти.