Майя не зреагувала. Грей струснув її дужче. Ще дужче.
Очі в чарівниці розплющилися. Кілька томливих секунд Грей вдивлявся в зблідле личко чарівниці. Здавалося, між цими двома відбувався діалог, зрозумілий тільки їм двом. Нарешті Майя похитала головою, повільно встала й глянула на праву руку. Фіалковий камінь розбився на дрібні шматочки, один із яких застромився в шкіру.
— Ідемо далі? — запитала дівчина.
— Леді Майє, ти в порядку? — Нел стурбовано втупився в закривавлений палець юної чарівниці.
— Зі мною все буде нормально, Неле, — заспокоюючи, посміхнулася дівчина й акуратно витягла скалку. По руці побігла кров, але Майя просто витерла її об штани й повернулася до Грея. — На жаль, фантоми зникли. Не знаю, скільки часу мине, перш ніж слуги Ламії зрозуміють, де нас шукати. Але коли все-таки зміркують — нам, напевно, краще бути якнайдалі звідси.
— Важкий який, — проскрипів Грей, звалюючи на плече тіло майстри.
— Я його не понесу! — відразу обурився Нел, відступаючи на крок.
— Чомусь я в цьому й не сумнівався, — зітхнув чарівник. — Уперед, нас чекають незвершені подвиги. Якщо ми, звісно, звідси виберемося коли-небудь.
В Ормрон вони прибули ввечері, над захід сонця. Дарта відразу забрали в лазарет. Гай подивився на змучених джун-вей і спробував відправити їх по домівках відсиплятися.
Грей, природно, відразу погодився й зник у коридорі, перш ніж хтось устиг його зупинити. Решта подалися в лазарет і кілька годин провели перед зачиненими білими дверима. Майя подрімала на правому плечі в Нела, Тара — на лівому. Бідолашний хлопець, який надто стомився, щоб радіти з такої удачі, чотири години просидів, не змінюючи пози, без руху — боявся розбудити дівчат.
Урешті-решт до них вийшов маг-лікар і повідомив, що Дарта все-таки поставлять на ноги, хоч і не дуже швидко, а далі порекомендував іншим поспати хоча б кілька годин — до майстра відвідувачів поки що не пускали. Майя навідріз відмовлялася йти, її вдалось примусити тільки з умовою, що ледь вона прокинеться — її першою пустять до Дарта. Однак додому чарівниця так і не пішла — у Тариній кімнаті обидві просто в одязі звалилися на ліжко й проспали до самого ранку.
Дев’ятий день, місяць осіннього рівнодення
Майя прокинулася першою. Якийсь час вдивлялася в стелю, яка поволі світлішала, потім підвелася, стараючись не потривожити сон Тари, й подалася у ванну.
Теплі струмені змили з тіла тягар останніх днів. Майя витерлася м’яким рушником і ненавмисно зачепила ранку на пальці. Кілька хвилин здивовано споглядала глибокий поріз, по тому акуратно відчинила шафку над раковиною, дістала пластир і заклеїла його. Всі рухи чарівниці були боязкими та невпевненими, адже вона вперше в житті робила щось подібне.
Потім Майя підійшла до дзеркала й довго вдивлялась у своє відображення. Дивно, але нічого в її зовнішності не змінилося. Той само гостренький носик, великі фіалкові очі, темні довгі вії, пухкі губи. Та сама Майя Політріс. Тільки не маг Майя Політріс. Більше — ні.
Поки дівчина одягалася, криво наклеєний пластир чіплявся за одяг. Зрештою розгнівана Майя відірвала його, незважаючи на біль, і наклеїла новий.
— Треба було ходити на курси першої медичної немагічної допомоги, — уголос зауважила вона, сумно розглядаючи покалічений палець. — Схоже, відповіді на запитання «як живуть прості люди, не чарівники», я шукатиму вже найближчим часом.
Коли повністю одягнена дівчина вийшла з ванної, Тара ще спала. Майя на якийсь час завмерла у дверях, дивлячись на сонну подругу.
«Тара не чарівниця. Вона взагалі не може користуватися магічними силами, але це не заважає їй учитися в Ормроні й виконувати завдання нарівні з іншими. Та що й казати — без Тари я і майстер загинули б ще тоді, в Тріасі. Виходить, навіть без магії можна бути корисним для своєї команди?»
Цієї миті Тара повернулася на бік. Яскравий промінь висхідного сонця ковзнув по рельєфних м’язах на руці дівчини-воїна.
«Так, вона корисна не як маг, а як боєць. У цьому їй нема рівних. А я? Яка від мене може бути користь?»
Майя зітхнула та вийшла з кімнати. Спустилася сходами, зіштовхнулась із кількома учнями, які привітали дівчину здивованими й навіть заздрими поглядами. Звістка про те, що команда чотирьох джун-вей повернула свого молодого майстра з ворожого полону, уже облетіла всю школу. Подробиці були відомі тільки чотирьом учням, майстрові Шеїчі, який і досі ще був у лазареті, грандмайстру Гаю та самому Дартові. До нього Майя і прямувала. Та спочатку вибігла надвір, підставила обличчя теплому осінньому сонечку й зібрала в долоню кілька золотаво-червоних листочків.