Розпорядник у лікарні пошарудів папірцями й повідомив дівчині, що в Дарта зараз грандмайстер. Тож Майя спочатку зазирнула до Шеїчі, почитала тому вголос ранкову газету, викинула зів’ялий букет і замінила його на декілька принесених листочків. Решту залишила для Дарта.
Дорогою від палати Шеїчі до відділення інтенсивної терапії Майя зіштовхнулася із грандмайстром. Він вочевидь був не в гуморі — масивні ніздрі обурено роздувалися, могутні груди ходором ходили, а чоботи так вкарбовувались у мармурову підлогу, що здавалося, плитка не витримає й розлетиться на дрібні шматочки. Дато побачив Майю, зупинився, вдихнув на повні груди, силкуючись заспокоїтися, і привітав дівчинку.
— А ось і наша героїня. Щиро кажучи, не думав, що у вас вийде. Ви, діти, мене дуже здивували!
Дівчина сховала поранену руку в кишеню.
— Як Дарт? — тихо запитала вона.
— Житиме. Але краще б не треба — стане на ноги, я таке з ним зроблю!
Майя злякано здригнулася. Гай помітив цей рух, і трохи пом’якшав.
— Говорити відмовляється. Ох, здається мені, що як зіпнеться на ноги — знову втече. Як голову йому на місце поставити — не придумаю. Що це в тебе?
Грандмайстер помітив, як Майя поморщилася, коли ненавмисно зачепила рукою кишеню.
— Нічого, — тихо озвалась дівчина й потупилася. Уважний погляд майстра ніби намагався зазирнути їй у душу. Врешті-решт Майя не витримала й витягла кулак із кишені. Гай глянув на білий пластир.
— Чому ти не… — дато замовк. Страшний здогад сяйнув йому. Ще до кінця не вірячи в те, що відбулося, Гай прошепотів заклинання.
— Великі боги! Дівчинко моя, навіщо? Що ж ви таке дієте, діти?! — він рвучко обійняв Майю. Дівчина закліпала, силкуючись прогнати непрохані сльози.
— Мені до Дарта потрібно.
— Потім зайдеш до мене. Обов’язково, — швидше попросив, аніж наказав Гай.
Майя кивнула й пішла далі.
У палаті було просторо й світло. Проникаючи крізь золотаві штори, сонце забарвило кімнату в ніжні золотаві кольори.
— Доброго ранку! — тихо привіталася Майя.
Майстер відвернувся до стіни, але дівчина мовби й не помітила цього.
— Останні сонячні дні. Я тут щось подібне до букета зібрала — ікебана в осінніх тонах. Листя так швидко облітає — напевно, коли ви зовсім видужаєте, вже випаде сніг, тому я принесла вам трохи осені в палату, — з цими словами дівчина поставила зібране листя в ніжно-рожеву вазу. — Ну ось, як на мене, непогано вийшло. Інші трохи згодом теж прийдуть: Тара ще спить, Нел, напевно, теж, а про Грея що й казати — він якщо прокинеться до вечора, то зайде. Хоча його може й Тара притягти. Здається, у неї якийсь власний спосіб витягання Грея з кімнати.
Майя щебетала безперестанку. Розповідала, як посувається лікування Шеїчі, на пам’ять цитувала прогноз погоди та деякі новини, вичитані з газети. Дівчині здавалось: якщо вона замовкне бодай на мить, Дарт відразу почує, в якому божевільному ритмі б’ється її серце.
Сьогодні молодий майстер мав набагато кращий вигляд. До нього повернувся природний колір обличчя, зникли синці під очима, і тільки потріскані до крові губи нагадували про все пережите. Майя знала, що доти, поки баланс стихій у його організмі не поновиться, хлопця лікуватимуть немагічними засобами. Видужання затягалося на невизначений час.
Словесний потік висох. Думки дівчини заметалися в пошуках нової теми для монологу, але вона так і не придумала, що ще сказати майстрові. «Будь ласка, залиштеся в Ормроні. Я віддала всі сили, щоб витягти вас із гір Ахашши, заради мене, заради інших, заради Гая, що любить вас, як батько непутящого сина. Заради Шеїчі, який стільки переніс через Ламію, заради самого себе нарешті — залиштеся в Ормроні. Ви можете стільки гарного зробити для міста, для простих людей, які живуть за пустелею… Знайдіть для себе більш гідну мету!» — все це звучало так нерозумно. Хто вона, аби вказувати майстрові, що добре, а що ні? Життя — це не торги на базарі; якщо віддаєш щось людині або робиш щось заради неї, це зовсім не означає, що вона обов’язково зробить те саме для тебе. «Як я житиму, якщо дізнаюся, що все це було марно? Як я житиму, якщо майстер знову піде з Ормрона, якщо все, що ми зробили, виявиться безглуздям?»
Але Дарт не чув уявних благань Майї. Його думки заполонила Ламія. Чи спробує вона знайти його? Або чекатиме, поки він сам повернеться в гори Ахашши? Ні, швидше за все тепер, коли цю криївку виявлено, Ламія туди більше не повернеться. Доведеться знову розшукувати її. Чорт! Він був зовсім близько до заповітної мети, коли втрутилися ці четверо. Якого дідька їм було потрібно від нього? Звідки вони взяли, що можуть приймати рішення за нього? Якби майстер почувався краще, давно б дав гніву вихід у тренувальній залі. Але зараз усе, що йому лишалося, — це лежати й видивлятися в стелю до нестями. Бачся, чотирьом джун-вей здалося, що вони краще за нього самого знають, що саме йому потрібно! Від цієї думки Дарт інстинктивно стис кулаки.