— А Дарт? — тихо прошепотіла дівчина.
— Що Дарт? Майє, зрозумій, не можна геть усе міряти Дартом. У тому, що трапилося з ним, винен тільки він сам. Ви й так зробили набагато більше, ніж могли. Ви його повернули…
— Чи надовго?
— Не ворожи про завтрашній день, поки живеш сьогоднішнім — знаєш таку приказку? Ніхто не знає, що буде завтра. Зараз він тут. Де він буде завтра, за тиждень чи за рік, не знає ніхто. Після того, на що ви пішли, аби його повернути, ти хочеш усе покинути?
Майя тяжко зітхнула.
— Як ви не розумієте… Річ не в Дарті. Й не в інших. Просто я тепер зовсім не потрібна — як п’яте колесо до воза.
— Якщо я кажу, що ти потрібна, — значить, так і є. Кожен із вас — необхідна частина команди. Як у магічній системі. Грей — дерево. Спокійний, стриманий, з величезними внутрішнім потенціалом і волею. Просто він добре це приховує. Нел — вогонь. Рвучкий, палкий, імпульсивний. Тара — метал. Обачна, спрямована швидше всередину, в себе, аніж назовні, тверда, впевнена. Дарт — вода. Такий само потайливий, незрозумілий, багато в чому фатальний. А ти — земля. Центр. Серце, сама сутність, вісь, навколо якої обертаються всі інші. Твій вихід розвалить усю систему!
— Ні. Я могла бути кимось на кшталт цього, але раніше. Зараз я ніщо. Як я можу бути центром, тим, що наповнює життям, якщо сама порожня? Відпустіть мене, — тихо попросила дівчинка. — Невже ви не розумієте, як мені буде тяжко тут?
Майя затулила обличчя руками.
— Якщо ви боїтеся, що зі мною трапиться те саме, що й із Ламією…
— Дурненька. Ось уже чого я боюся найменше, то це того, що ти відійдеш у стихію. Хто завгодно, тільки не ти, — Гай похитав головою. — А як твої батьки? Друзі? Що я їм скажу?
— Я б не хотіла, щоб вони дізналися, що трапилось. Ви могли б сказати їм, що я на завданні. На якийсь час. Потім, коли я влаштуюся де-небудь за пустелею, напишу їм.
— І чим ти будеш займатися там, у світі за стінами?
— Я непогано знаю трави. Поки що зароблятиму знахарством, а далі — як боги розсудять.
— Отже, ти твердо вирішила?
— Так, — кивнула Майя. — Я просто подумала, що йти без вашого дозволу буде нечесно.
У двері постукали. Сото Олія принесла грандмайстру якісь папери.
— І з командою не попрощаєшся? — запитав дато, щойно Олія вийшла з кабінету.
— Ні. Не хочу. Надто важко, — зізналася дівчинка.
— А з Дартом?
— Я зайду до нього, коли зберу речі.
— Я випишу тобі дозвіл на телепортацію. Але щоб ти знала: я думаю, що ти нерозумно чиниш, навіть боягузливо. Замість довести всім, що й без магії чогось варта, ти втікаєш. Я не очікував від тебе такого.
Замість відповіді Майя відвернулася до вікна.
— Мені час у справах. У кожному разі, вдалої подорожі.
Якби дівчинка зараз подивилася на дато, вона б побачила, як змінилося його обличчя. Гай ніби постарішав на двадцять років. Його уважні очі втратили блиск, а величезна постать згорбилася, ніби на плечі грандмайстра лягло небесне склепіння.
— Можна, я тут трішки посиджу? — попросила Майя.
— Так, звичайно.
Грандмайстер підвівся, постояв хвилину біля вікна, погладжуючи бороду, і вийшов, залишив Майю наодинці з думками.
Гай вихором вдерся в Дартову палату.
— Усе мовчиш? — замість привітання запитав дато. — Мовчи-мовчи. Що ти можеш сказати, насправді! Хлопчика скривдили. Його за хвіст притягли назад в Ормрон. Яка трагедія! Хочеш знати, що таке справжня трагедія? Я тобі поясню зараз! Справжня трагедія — це коли хлопець, щоб врятувати дівчинку, яка помирає, робить таке… — голос грандмайстра зірвався. — … Проводить такий ритуал, за який до скону розплачуватиметься. Вона ледь не загинула з твоєї провини! Та що казати — її вбили там, у Севанді! Через тебе!