— Сото Леонтіє, а майстер Шеїчі вже…
Леонтія кивнула.
— О боги! Ми спізнилися! — скрикнула Майя. У кімнату влетіла захекана смаглявка, рудий хлопчик із печаткою демона й високий, стрункий парубійко з пов’язкою на оці. Здається, це він щось таке вчинив на іспиті — вся школа гула.
Зрештою, в залі з’явився Дарт Велоні. Цього вже красеня всі дівчиська знали. Помічниці Леонтії відразу підійшли ближче та завмерли в картинних позах. Рона заходилася накручувати на палець каштановий локон, зображаючи граничний ступінь замисленості, а Меліса щосили втягла живіт і виставила вперед об’ємні груди, намагаючись якомога непомітніше відтягнути виріз нижче. Але, схоже, Дарта послушниці мало цікавили.
— Спізнилися?
Майя кивнула. Майстер вилаявся. І тут охоронниця залу телепортації злякалася по-справжньому — щоб молодий майстер, втілення чемності й вихованості, лаявся вголос?
— Він нас уб’є, — констатувала смаглявка. — Повернеться й перш за все перетворить на кроликів. Пухнастеньких таких, — з губів у дівчини зірвався істеричний смішок.
— Та що ж такого трапилося, розкажіть до пуття! — вигукнула Леонтія.
— Ми повинні були вчора ввечері принести йому настоянку, — схлипнула Майя. — Було вже пізно, і я ніяк не могла викопати корінь цикоріуса для відвару. Все через мене. А Тара ж пропонувала піти по ліхтарик! Але я подумала, що і вранці встигну. Наче нині вранці світліше! Настоянку я зробила, але сото вже пішов. Спізнилися!
— Велике лихо! — спробувала заспокоїти невтішну дівчину Леонтія. — Не пропаде він без настоянки.
— Він думає, що вона в нього в кишені, — Майя буквально захлинулася слізьми, тому продовжувати довелося Тарі:
— Це зілля використається в ритуалі викликання духів. Майстер Шеїчі вирушив до прадавніх капищ — це дуже далеко. Йому кілька днів доведеться їхати верхи, а він не зносить кінних прогулянок. Приїде на капище, розпочне ритуал, а настоянки нема!
Тара нажахано замовкла. Тепер соло затяг Нел:
— Ох, що буде! Він точно нас усіх перетворить на кролів! Невже нічого не можна зробити?
— Усе пропало, — зітхнув Грей.
— Ну заждіть, так уже не засмучуйтеся, — намагаючись їх підбадьорити, промовила Леонтія. — Може, я чим допоможу?
— А ви можете? — на гарненькому личку Майї засяяла надія. — Ви можете відправити нас до сото? Ми б обов’язково його наздогнали! Він, звичайно, все однаково розсердиться, але не так сильно… Майстрине Леонтіє, ви наша рятівниця! Величезне, величезне вам спасибі.
Насправді охоронниця й не думала про те, щоб допомагати дітям у такий спосіб, але тепер, дивлячись у сяючі фіалкові очі цієї чарівної дівчинки, просто не могла дати справі зворотній хід.
— Ну гаразд, ставайте. Дівчатка, нема чого видивлятися на хлопців, давайте працюйте!
Печатка на підлозі засяяла рівним світлом, ніби запрошуючи.
— Круто ми її! — радів Нел.
— Обманювати, загалом, негарно. Але все одно — як на мене, то в мені загинула велика акторка, — не без хвастощів заявила Майя, спускаючись із помосту.
— Що значить «загинула»? Та я ледь сама сльозу не пустила, дивлячись на тебе.
— Нам пощастило, що Леонтія не замислилася над питанням на кштал «А чому це вони так тепло вбрані, ще й із рюкзаками за спиною? Скільки ж літрів настоянки вони тягнуть своєму майстрові?» — посміхнувся Грей.
— Нам потрібно наздогнати Шеїчі, — припинив загальні веселощі Дарт.
— А де ми взагалі? — Нел поставив доволі своєчасне питання.
— Зважаючи на он ту статуетку з вісьмома руками, ми десь у Гуйшуанській імперії. Це на захід від пустелі, недалеко від океану. Наприкінці осені тут досить тепло, тож дублянки можна полишити просто тут. Вони не придадуться, — закінчила лекцію Майя.
За хвилину вони вийшли з храму телепортації.
— Він не міг відійти далеко. Ми відстали максимум на п’ять хвилин, — Дарт вдивлявся в юрбу.
Схоже, в столиці імперії Ланші цього дня було якесь свято. Лунали веселі пісні, били барабани, у юрбі танцювали дівчата у квітчастому вбранні. Кілька десятків мокрих від поту чоловіків тягли площею величезні фігури тварин, прикрашених яскравими напиналами та гірляндами з квітів.
— У такій юрбі нашого сото не можна було не помітити. Пробачте, — Грей звернувся до чоловіка, що стояв на храмових сходах. — Кілька хвилин тому з храму вийшов чоловік у чорному одязі. Куди він подався?
Гуйшуанець тицьнув пальцем у вузеньку вуличку, що відходила від площі. Грей подякував за допомогу і повернувся до своїх.