Пізно ввечері, коли сонце вже закотилось і ліс поринув у пітьму, команда досягла занедбаного храму. Тут мовчали птахи, не шуміло листя, навіть вітер стороною обходив цю місцину, вкриту завісою тиші та непорушності.
Між дерев то тут, то там біліли величезні брили каменю, фрагменти статуй, уламки барельєфів. Кам’яні ворота притискалися до малесенького пагорба. Їхня поверхня була прикрашена зображеннями дивовижних птахів та звірів.
— Звідки це тут? — пошепки запитав Нел у Майї. Голосно розмовляти в такому місці чомусь не хотілося.
— Ніхто не знає точно. Такі занедбані храми зустрічаються скрізь. Вони давно розграбовані, але подекуди ще збереглися діючі пастки. Нам невідомо, що за цивілізація їх вибудувала, якому божеству вони присвячувались — але ці руїни випромінюють дивну магію, про яку ми теж зовсім нічого не знаємо. У Гаелії існує окремий дослідницький інститут, вони вивчають такі руїни вже сотні років.
— І як?
— Навіть коли щось і з’ясували — іншим не говорять, — зітхнула дівчина.
Шеїчі ціпком натис на сонячний диск у центрі дверей. Кам’яний блок нечутно від’їхав убік, підставляючи вологому нагрітому нічному повітрю темне нутро занедбаного храму. Вузькі білі сходи вели вниз; маг почав спускатися ними, й темне запинало розчинилося в чорноті провалу.
Майя затамувала подих від хвилювання. Хвилини очікування набагато довші за звичайні. Вони течуть повільно, немов краплі бурштинової смоли по корі дерева, тягнуться, ніби нескінченні піски пустелі навколо Ормрона.
— Час, — голос Дарта розігнав нічну тишу та змусив Майю здригнутися. Дівчина мерзлякувато повела плічми. В отворі щось зашаруділо, непроглядна пітьма на мить освітилася золотавим спалахом і відразу все повернулося до свого первісного стану.
Чарівниці здавалось, що вона спускається в глибокий, бездонний колодязь.
Усередині храму було набагато прохолодніше. Коли очі звикли до темряви, діти побачили світлі стіни, складені з ідеально рівних блоків. Сходи привели команду у велику напівтемну залу. Праворуч можна було розгледіти візерунчасті двері, викувані з блискучого металу, який і за тисячоріччя не втратив своєї краси. Ліворуч тягнувся ряд однакових отворів. У одному з них, ніби вказуючи друзям напрямок, на мить спалахнуло яскраве золоте світло. Майя зробила крок і спіткнулася. Глянула під ноги й затулила рота, щоб не закричати, — на підлозі лежав обвуглений труп. Нел відтяг чарівницю вбік.
Дарт присів поруч із останками й обережно доторкнувся до одягу, який іще тлів.
— Шеїчі зачищає приміщення, — констатував він, і відразу наказав: — Рухаємося вперед.
Нел акуратно підтримував Майю за лікоть.
— Леді Майє, ти просто не дивися вниз, коли що.
— Це не останній? — із жахом запитала дівчина.
— Напевне ні.
Новий коридор вивів їх до ще однієї зали. Дарт зупинився, слідом за ним завмерли інші.
— І цим ти збирався мене вбити? — до них долинув голосний жіночий сміх. — Шеїчі, ти смішний!
Прохід, у якому зникли діти, освітився яскравими вогненними спалахами.
— Скажи, ти й цього разу сподіваєшся, що ця жалюгідна магія напівписьменних кочівників тебе захистить?
— А ти така само говірка, — прошелестів майстер.
В обличчя дітям посипався пісок.
— Ну що там, що? — Нел, знемагаючи від цікавості, запитливо втупився в обличчя Дарта. Той стояв біля самого входу в залу, тому, на відміну від інших, міг бачити, що відбувалося всередині.
— Усі пам’ятають, що робити? — замість відповіді запитав Дарт. Джун-вей невпевнено кивнули.
Тара з Майєю витягли на світло магічні дзеркала, які для них ще вдень створив Шеїчі.
— У вас двох найскладніше завдання, — Дарт повернувся до дівчат. — Потрібно пробратися за спину Ламії.
— Чому дівчиськам найскладніше? — укотре запитав Нел. Майя вже двічі намагалася пояснити хлопцеві, в чому тут річ, на третій її не вистачило.
— У нас немає магії. Чаклунка нас не відчує, — пояснила Тара.
— Але я теж не те щоб чарівник. Давайте я замість Майї?
— Неле, в тебе є свої обов’язки! Ти їх хоч пам’ятаєш?
Напівдемон ображено подивився на дівчину, яка вочевидь не була в захваті від його спроб виявити себе як справжнього лицаря та захисника.