Спалахи дедалі частішали. Схоже, бій у залі розгорався з новою силою.
— Неле, тобі в лівий куток. Мені — в правий. Грею, ти в центрі. Готові?
Дівчата підступили до проходу, пригнулись і вбігли до зали. Майя відразу присіла за уламок колони — погляд Ламії був спрямований просто на неї.
Дівчина-воїн дісталася до свого місця без пригод. Щойно Ламія знову переключила увагу на Шеїчі, Майя кинулася вперед. На півдорозі дівчина спіткнулася й полетіла на підлогу — під її ногами знову виявився обвуглений труп, але чарівники, які несамовито билися, нічого не помітили.
Зала іскрилася від вогненних спалахів. У повітрі струменіли вихори піску. Він заважав дихати й різав очі. Навіть позбавлена магії Майя відчувала потоки сили, які несамовито стикалися навколо.
Насилу стримуючи нудоту, дівчина дісталася до потрібного місця. Ледь устигла повернути магічне дзеркало в потрібному напрямку, як залою рознісся гучний голос Грея, котрий вигукував закляття. Яскравий світло-блакитний промінь вирвався з його рук, промчав до Тари, відбився в дзеркалі й перебіг до Майї, розганяючи повітря; знову вперся в дзеркало, від нього до рук Нела, до Дарта — й назад до Грея. Шеїчі зробив крок назад. Ламія опинилася в центрі завершеної пентаграми. Чарівник подивився на Грея, вирішуючи, потрібна хлопцеві допомога, чи ні. Але той упевнено й твердо керував скаженою енергією закляття, ніби щодня тільки тим і займався.
— Вода! — з жахом закричала чаклунка. Сяйво променів ставало нестерпно яскравим. Воно освітило білі кам’яні стіни, витончені статуї високих людей, що завмерли в нішах, і дивні, вкриті візерунками прямокутні колони, які підтримували високе склепіння. Вир світла закружляв біля ніг Ламії.
— Притяг, виходить, цих шмаркачів! — із ненавистю вигукнула Ламія. — Думаєш, знищиш мене — і все скінчиться? О ні, любий Шеїчі, тобі доведеться з цим жити до кінця днів!
Неприродно голосний, моторошний сміх чаклунки перекрив тріск магічної енергії. Навколо постаті чарівниці з’явилася червона аура, потоки енергії вогню залишали тіло. Немов струмки крові, стихія Чи-ді розповзалася врізнобіч, проникаючи у вузькі щілини між плитами. Ламія впала на мармурову підлогу. Шеїчі відвернувся.
— Шеїчі? Це ти?
Чаклунка підіймалася з синіх вихрів, що стелилися по підлозі. Але діти вже не були впевнені, що це дійсно Ламія. Щось невловимо змінилося в рисах її обличчя й у рухах тіла.
— Ламіє? — маг озирнувся на знайомий голос.
— Що з тобою сталося? Де ми? — жінка в центрі закляття простягла руки до майстра.
— Це пастка! — закричав Нел, але сото його вже не чув. Маг зробив крок усередину пентаграми. Порив магічного вихору здув з голови майстра каптур, і Майя від жаху замружилася. Крізь голосний тріск дівчина почула здивований видих Тари.
Чарівниця розплющила очі.
Грей марно силкувався перервати закляття. Дарт і Нел відпустили руки, але пентаграма не зникала.
Ламія зробила крок назустріч майстрові, й сили полишили чаклунку. Вона звалилася вниз, на руки Шеїчі. Але чи він це був? Зотлілі бинти зникли. Перед дітьми, дбайливо притискаючи до грудей бліду чарівницю, стояв високий, смаглявий чоловік із темним кучерявим волоссям. Погляд уважних карих очей ні на мить не відривався від обличчя Ламії. Чаклунка підняла руку й ніжно доторкнулася до бронзової щоки. Тріск посилився. Закляття розділяло щільно сплетені нитки стихій. Вихор магічної енергії змінював кольори від темно-синього до яскраво-червоного, проходячи всі стадії зміни енергії. Нарешті він цілком накрив дві постаті, яскравий спалах засліпив п’ятьох дітей, мить — і все згасло.
Залу залило пітьмою.
Грей прошепотів закляття. Крихітна кулька світла піднялася до стелі. Крім п’ятьох підлітків, у кімнаті нікого не було.
— Шеїчі… Він пішов? — пошепки запитала Майя.
— Розчинився. Разом із нею, — так само пошепки відповів Дарт.
— Чому? Навіщо? — голос Нела тремтів чи то від злості, чи від образи.
— Можливо, саме цього він і хотів, — тихо додала Тара. — Давайте вибиратися звідси.
Цієї миті стіни храму затрусилися. Мармуровою підлогою побіг ланцюжок тріщин.
— О чорт! Тільки не це! — вилаявся Дарт.
— Землетрус?
— Що відбувається?
— Це нормально?
Дівчата й Нел заговорили одночасно:
— Пригноблена стихія! — скрикнув Дарт. — Тримайтеся за що-небудь!
— Пригноблена стихія?.. — повернувся Нел до Майї, та цієї миті курява в центрі зали вибухнула. Нела віднесло до стіни, Майя ледь устигла схопитися за синій камзол майстра, Тара встромила катану в щілину в стіні та міцно трималася за руків’я, Грея відкинуло у прохід. Із голосним тріском підлога в центрі зали репнула. Мармурові скалки розлетілися по всій кімнаті. За мить тремтіння припинилось. Із проламу в підлозі повалила гаряча пара. До вух п’ятірки долетів тихий шелест — він поступово набирав гучності.