— Чому з мінусом? — запитав він.
— Бо доведеться відразу лізти в болото.
— Ну, Оса, це вже забаганка, — обурився він, — тут не парк, все-таки.
— Бачу, — коротко відповіла дівчина.
Насправді, робота була віртуозною. Фрой посадив семиметровий шатл на кам’янистий острівець, що ледь стирчав із болота, майданчик не більше десяти метрів у діаметрі.
Диспозиція була наступною:
Попереду тягнулося свинцево-сіре море, по якому котилися ледачі пологі хвилі. Сонце, що сходило, незвично-величезне, тьмяно-баґряне, малювало на гребенях химерну мерехтливу доріжку. Берег по обидві сторони до самого горизонту був глинистим болотом, зарослим синьо-зеленою флорою. Тут і там з безформної твані стирчали щільні пучки товстих стебел, увінчаних зростками млинцевовидного листя. Навколо викинутих прибоєм грудок бурих водоростей копошилася дрібна живність — мабуть, місцевий еквівалент крабів, павуків і багатоніжок. У міру видалення від моря, рослинність мінялася, ставала вище й густіше, а в півкілометрі від берега переходила в заболочений синьо-зелений низькорослий ліс з химерно зігнутих грибоподібних дерев, густо обвитих ліанами.
— О, партнери летять, — сказав Фрой, — диви який чемоданище!
Айра лише свиснула від подиву. Шатл інших, що знижувався по широкій дузі, являв собою матово-блискучий зеленуватий бублик метрів тридцяти в діаметрі.
По висоті приблизно людського зросту, бублик погойдався в повітрі і, з витонченістю літнього гіпопотама, плюхнувся в калюжу напіврідкої твані, піднявши цілу хмару бризок.
— Дуже посередньо, — оцінила посадку Айра, — хоча, на такій бандурі, мабуть, усе одно, куди приземлятися. Ну, що, ходім, зустрінемо їх? Тільки скафандри треба піддути. Не вистачало ще потонути в цьому болоті.
Фрой кивнув і торкнувся сенсорної панелі. У череві шатлу відкрився люк, через який обидва астронавти сплигнули на ґрунт.
— Потрібно було мокроступи з собою узяти, — пробурчав він, роблячи перший крок з кам’янистого майданчика і тут же провалюючись у твань по щиколотку.
— Краще надувний матрац, — з’єхидничала Айра, — все-таки море, пляж, майже курорт.
Тим часом, одна секція борту «бублика» інших розсувалася, опустилася й утворила апарель, по якій у болото з’їхав невеликий незграбний на вигляд відкритий візок з чотирма величезними товстими колесами. Двоє октів, що сиділи в ньому, в попелясто-сірих скафандрах, увінчаних прозорими півсферичними ковпаками, енерґійно помахали террянам клішнями, мабуть на знак вітання.
Один крикнув на чистісінькій террянській інтерлінґві:
— Друзі, як ви дивитеся на те, щоб прокотитися по околицях?
— Набагато краще, ніж на те, щоб іти пішки по цьому болоту! — крикнула у відповідь Айра.
— У них чудовий перекладач, — зауважив Фрой.
Візок загальмував поряд з людьми, і окти сплигнули на ґрунт. Зблизька вони здавалися зовсім не такими дивними, як на голоекрані. Ну, зріст на голову нижчий. Ну, чотири ноги. Ну, очі на стеблинках замість голови. Ну, дві маленькі руки на додаток до двох великих. А так — люди, як люди.
— Привіт! — сказав один з них, — якщо вам подобається наш перекладач, користуватимемося ним. А свій перекладач можете вимкнути, інакше буде плутанина.
— Так і зробимо, друже, — погодився Фрой, і, обережно простягнувши праву руку, легенько доторкнувся до боку окта.
— Побоюєшся-підозрюєш, що ми — твоя галюцинація? — спитав той, коротко блимнувши кількома яскравими зиґзаґами на черевці, — будь певен, ми справжні.
З цими словами він відчутно лясннув Фроя по плечу своєю клішнею. Клішня, проти очікувань, виявилася не твердою, як у краба, а жорстко-пружною, приблизно як шкіра морської зірки. Відмінна хапальна кінцівка для грубої роботи.
— Ну, привіт, партнери! — рішуче заявила Айра і, зробивши крок уперед, обійняла окта, що стоїть перед нею. Він у відповідь обхопив дівчину клішнями в районі талії.
— Класно! — вигукнув Фрой, обертаючись так, щоб обидві відеокамери на шоломі дивилися на пару, що обнялася, — знімаємо відео для історії!
— Дуже еротично, — зауважив окт, що стяв поряд з ним, і теж обернувся. Мабуть і його відеокамери були розташовані аналоґічним чином.
— Еротично буде, якщо система дозволить зняти скафандри, — відгукнулася Айра.
Усі четверо життєрадісно розсміялися. Щоправда, октиянський перекладач відтворював сміх своїх власників звуками, схожими на вранішній крик австралійської кукабарри, але це була вже суща дрібниця.
— Агов, Оса, без фокусів, — пролунав в динаміках голос капітана, — скафандр знімеш, якщо я дозволю. Я. Особисто. А не система. Як зрозуміла?