— Ще б пак, — гмикнув Гольм, — якщо у 1-ої температура +600 за Цельсієм на поверхні, у 3-ої немає атмосфери, а у 4-ої й наступних немає твердого ядра, хоча є супутники… Але тебе, Шарк, зацікавили б супутники?
— Не в першу чергу, — визнала вона.
— От і інших вони цікавлять не в першу чергу.
— Власне, ми беремо участь, поетично висловлюючись, у найважливішій події за всю космічну історію, — сказав Фрой, — нам казково пощастило, що ми їх зустріли.
— Добре б, нам ще пощастило не нагородити дурниць при цій зустрічі, — скептично зауважив Нґен, — з цієї хвилини ми по вуха в червоній зоні ризику.
— І природа цього ризику нам ні на йоту не зрозуміла, — додав Гольм, — чорна скринька.
— Не така вже й чорна, — заперечила Рамі, — і, до речі, ця зустріч була передбачена більше 200 років тому. Саме в околицях Серця Змії.
— Двісті років тому? — перепитав Нґен, — але тоді ще й у космос як слід не літали.
— Ну то й що? — заперечила Рамі, — Джонатан Свіфт передбачив супутники Марса за багато років до їх відкриття, а Іван Єфремов передбачив перший контакт.
— Так, хлопчики-дівчатка, — перебив капітан, — підтвердження даємо на зміну траєкторії? Ну? Заперечень не чую. Нема заперечень? Зміну курсу підтверджую.
— Траєкторія змінена, — відрапортував Фрой.
— Дивіться, — сказала Айра, тикаючи пальцем в голоекран, — інші теж змінили траєкторію.
— Певна річ, — пробурчав Гольм, — я ж сказав, у них така ж сама хартія. Ну, і як у нас тепер усе це виглядає? Ага, зрозумів. Розрахунковий час до виходу на орбіту та візуального контакту — 9 годин 40 хвилин. Шарк, що ти там говорила про Еріха Фромма?
— Про Івана Єфремова, — поправила вона, — це був письменник-фантаст, він передбачив.
— Я зрозумів, що він передбачив тут контакт. А що він іще передбачав? Ця книга є в бібліотеці? Вона велика? Як називається?
— Так і називається «Серце Змії». Близько ста кілобайт.
— Може, варто почитати? — припустив Нґен.
Капітан кивнув:
— Чом би й ні? Флеш, скільки часу пройде, поки комп зможе перетворити інформацію інших у форму, придатну для нашого тупого сприйняття?
— Вважаю, Бос, що не менше двох годин. Можливо, дві з половиною.
— Ну, що ж… Сподіваюся, цього часу усім вистачить. Перерва 120 хвилин. На вахті залишаюся я. Іншим — лежати, читати й живитися в будь-якій послідовності. Після перерви розраховую бачити всіх ситими, відпочилими і такими, що порозумнішали на сто кілобайт.
— Бос, оголоси хоч би парну вахту, — заперечила Рамі, — тобі теж відпочити треба. І поїсти, до речі.
— Гаразд, прийнято, — погодився він, — Отже, так: на вахті я й Шарк. Тим паче, вона цю книгу вже читала. І мені розповість. Лоґічно? Все, час пішов. І особисто я маю намір прийняти що-небудь їстівне. І какао! Я раптом зрозумів, що страшенно хочу гарячого какао! Шарк, ти як ставишся до какао?
— Бос, ти ж знаєш, що я п’ю тільки чай. Зелений.
— Така молода, а вже консерватор, — буркнув Гольм, — гаразд, про смаки — або добре, або нічого. Так що ж передбачив майстер Єфремов?
— Стисло чи детально? — запитала вона.
— Гранично детально, Шарк. Менш за все я хочу упустити що-небудь важливе.
— Гаразд, — сказала Рамі, після чого забралася в крісло, схрестивши ноги, випрямивши корпус і прийнявши позу, яку зазвичай можна спостерігати тільки на доісторичних індійських статуетках.
— Ти впевнена, що тобі так буде зручно? — поцікавився капітан.
— Авжеж. Це називається «лотос». Сприяє правильному диханню, осанці.
— …І взагалі виключно корисно, як і все, що ти робиш, — перебив він, — викладай, будь ласка.
— Викладаю. Коли навіґаційні прилади террян фіксують корабель інших, а їх навіґаційні пристрої — фіксують корабель террян, обидва кораблі роблять кориґування курсів, так щоб зустрітися. Терряни, усі крім вахтового, ідуть у бібліотеку обговорювати стратеґію контакту.
— Майже як ми, — зауважив Гольм.
— Так, кумедно, правда?
— Не те слово, — буркнув він, — і що вони вирішують?
— Ну, після належних слів про досягнення людства, починається тема еволюції та ксенобіолоґії. Єфремов, точніше його герой, обґрунтовує тезу, що будь-яка вертикальна еволюція приводить не лише до розуму але, одночасно, і до естетичних форм життя.
— Естетичних з чиєї точки зору? — запитав Гольм.
— Автор вважав біолоґічну естетику універсальною, як я зрозуміла. Що доцільно, то естетично, — пояснила Рамі, — він схилявся до думки про те, що взагалі будь-які розумні істоти схожі на людей за формою.