Лі Йондо - Серця наґів
Забувся гнів дракона, що обпалив небо. Забуті всім, стояли занедбані надгробки королівських нащадків.
Життя перетворилося на брудний жорстокий жарт.
У такі часи один чоловік перетинав пустелю...
РОЗДІЛ 1 РЯТУВАЛЬНИЙ ЗАГІН
Колись троє зустрінуться з одним.
СТАРОДАВНЄ ПРОРОЦТВО
Як і всі мандрівники, які перетинали пустелю Фунтен, чоловік зупинився на перепочинок у корчмі — так званому Останньому притулку.
Її власник довго спостерігав за наближенням гостя. У безкраїх порожніх просторах пустелі мандрівники зазвичай помітні здаля. Корчма стояла на невеличкому скелястому пагорбі, достатньо високому для того, щоб навіть піщані пасма не заступали обрій. На вершині пагорба ледь вистачило місця для корчми. Таке розташування давало змогу розгледіти майбутніх постояльців задовго до їхнього прибуття. Вони приходили зі сходу чи заходу, іноді — з півночі, ночували в Останньому притулку й вирушали далі — на схід, захід або ж на північ.
Але цей чоловік прийшов з півдня. Господар майже ніколи не дивився в той бік, тому помітив його доволі пізно. Вирішив, що мандрівник збився зі шляху й міг би не помітити Останнього притулку, якби у вікнах не світилося. Чоловік неухильно, хоча й повільно, наближався. Корчмар раз по раз кидав на нього погляд, не забуваючи й про інші напрямки, але там нікого не було.
Темна твердь пустельного неба потроху світлішала. Наближаючись, постать чоловіка дедалі більшала. Корчмар підвівся: потрібно було вже готувати до приходу постояльця глечик з водою та кухоль.
Раптом корчмарю впало в око дещо дивне. Він навіть примружився, щоби краще розгледіти.
Уже трохи розвиднілося, і корчмар побачив за чоловіком, який крокував пустелею, темну смугу аж до самого виднокраю. Господар корчми придивився уважніше. Здавалося, що чоловік тягнув за собою волоком щось важке. Погода стояла безвітряна, і важка ноша справді могла залишати в піску глибоку темну борозну, помітну здаля. Можливо, помер верблюд, і тому чоловікові довелося волокти цінну поклажу власноруч? Корчмар ніяк не міг розгледіти, чи має мандрівник із собою ще щось, бо той ішов, загорнувшись від вітру в довгий просторий плащ.
Сонце сяяло дедалі яскравіше, і тепер корчмар зрозумів, що його припущення надто прості, тож від подиву він закляк на місці.
Темну смугу за спиною мандрівника утворювала рідина, яка проливалася на пісок. Корчмар знав, що в пустелі воду бережуть і просто так не розливають. Це була кров, і навіть пересохлий пісок пустелі не міг увібрати її повністю.
— Агов! У вас усе гаразд? — гукнув корчмар.
Обличчя подорожнього було обв’язане хусткою, блищали самі очі. Він рвучко озирнувся на голос корчмаря, який стояв на невеличкому піщаному горбку. Чужинець не зводив очей з нього; потягнувся рукою до зброї за плечима.
— Ти ще хто такий?
— Я з корчми. Отам, на пагорбі. Вийшов зустріти шановного гостя.
Чоловік і далі тримав руку біля зброї.
— Не підходь, прошу тебе. Ти не озброєний?
— Повірте, пане, я не розбійник. Я з порожніми руками, піший, без верблюда. Я хазяїн он тієї корчми. Помітив пана та вийшов допомогти.
— А чим ти зібрався мені допомогти? Я і так бачу, як пройти до корчми.
Корчмар запідозрив щось недобре й крадькома зазирнув прибульцеві за спину. Тепер, з близької відстані, він остаточно переконався, що піском справді тягнулася кривава смуга. Мандрівник спіймав погляд корчмаря й різко хитнув головою.
— Не турбуйся.
— Стільки крові, й ви кажете не турбуватися?
— Еге ж, бо я не поранений.
Спантеличений власник корчми зробив крок уперед, щоб побачити страшну ношу, і чоловік не завадив йому.
На піску лежав великий, мокрий від крові мішок. Саме з нього й витікала темна смуга. Корчмар скоса кинув погляд на прибульця, зауважив, що з-за плаща стирчить руків’я великого меча, і здригнувся від страху. Хто ж не перелякається, зустрівши чоловіка з таким мечем і закривавленим мішком?
— Що в пана в мішку?
— Кажу тобі, не турбуйся.
— Але ж мішок весь у крові!
— Це не людська кров, — мандрівник ухилився від прямої відповіді та байдуже сунув далі, поволік за собою мішок. Було помітно, що мішок неймовірно важкий, адже слід за ним залишався глибокий. У ньому міг бути навіть не один, а два трупи. Корчмар гнівно дивився в спину прибульцеві. Але вже за хвильку кинувся навздогін.